Перш за все хочу подякувати Віктору Пінчуку, пані Олені, YES за цю фантастичну подію.
Подивіться як змінився наш «Арсенал», як футуристично він зараз виглядає – підходу до аудиторії, до тих, хто виступає.
Я дякую за це стратегічне бачення майбутнього, яке сьогодні ми маємо обговорити.
Я дякую за те, що ми продовжуємо традицію, яку ми встановили на минулій Ялтинській конференції – ми віримо, що наша зустріч наступного року відбудеться в Ялті. Не колись, а наступного року. Ми маємо бути оптимістами.
Шановні пані та панове!
Дорогі співвітчизники, які дивляться зараз нас у прямому ефірі!
Я щиро радий вітати вас на ювілейній зустрічі Ялтинської європейської стратегії. Мені здається, ми вже довели не один раз, що це найкраще місце для того, щоб обговорювати стратегію і я з приємністю зараз бачу величезну кількість щирих друзів України. Я хотів би перш за все подякувати кожному з вас за вашу тверду, незмінну та багаторічну підтримку нашої держави, яку ви демонструєте не тільки словами, а конкретними справами, конкретними діями.
Я хотів подякувати пані Керсті Кальюлайд, хотів би сказати, що Президент Естонії є яскравий приклад особистого лідерства у підтримці України.
І я радий вітати великого друга мого і великого друга України Валдіса Домбровскіса. Я дякую, що сьогодні підписаний документ, який ми сьогодні підпишемо – документ про надання Україні макрофінансової допомоги, про яку ми домовились на саміті «Східного партнерства». Спасибі за рішення продовжити санкції проти понад ста п’ятдесяти фізичних осіб та близько п`ятдесяти російських компаній. І новина про те, що Суд Євросоюзу зараз відмовився знімати санкції з російських компаній, з російських банків нас теж, як ви розумієте, порадувала.
Окремо хотів би привітати гостей із Сполучених Штатів Америки. Відносини між Києвом і Вашингтоном ніколи, наголошую, ніколи не були такими близькими і такими ефективними, як в останні роки. І до цього, щоб це відбулося, стало реальністю, долучилося дуже багато людей і з Білого дому, і з Капітолію. Але особливо хотілося б згадати сенатора Джона Маккейна і його дуже унікальну роль в підтримці нашої держави. Він по-справжньому був великим другом України, він був відданим захисником західних цінностей і робив все можливе, щоб укріпити трансатлантичну єдність. Я нещодавно повернувся з Вашингтону, де ми брали участь в просто унікальній церемонії прощання з сенатором – я був вражений цим і не міг в цей час не бути там. Земля йому пухом.
Друзі, приємно бачити також наших партнерів з Північноатлантичного альянсу. Наш діалог з НАТО вже давно вийшов за межі партнерського на рівень справжніх союзників. Ми маємо чітко це усвідомлювати. Я хочу подякувати і нинішнього Генерального секретаря Єнса Столтенберга, і великого друга України Генерального секретаря Расмусена – ми вітаємо вас і спасибі, що ми разом.
Шановні друзі, учасники Форуму!
Багато що змінилося за рік з минулої Ялтинської конференції. Але «Наступний рік у Ялті» – залишилося. За рік, що минув, багато хто, напевно, пригадує тодішню нашу дискусію. Це була гостра дискусія. Одним із її результатів, пам’ятаєте як гостро стояло питання Вищого антикорупційного суду? Чи буде чи ні він створений? Хочу скористатися цією можливістю – сьогодні 14 вересня, 15 закінчується термін прийняття документів від кандидатів на посаду суддів Вищого антикорупційного суду. Молоді, амбітні, справжні патріоти і професіонали – хто ще не встиг або не вирішив подавати чи ні – прошу брати участь в конкурсі. Без вас цього не має відбутися. Це ваша роль в побудові нової України. Ваша роль у візії нового майбутнього України як країни, яка успішно долає корупцію.
За цей рік ми також ухвалили низку інших важливих реформаторських рішень. Ми прийняли Закон «Про національну безпеку України». Чому це так важливо? Тому, що нарешті він відкриває, створює всю законодавчу базу і відкриває з боку України двері до Північноатлантичного альянсу. Нагадаю, що чотири роки тому, коли я був обраний Президентом, на законодавчому рівні офіцерам НАТО було заборонено входити і до Генерального штабу, і до Міністерства оборони. Був прийнятий Закон про кібербезпеку, проведена медична, освітня реформа, надзвичайно революційний реформаторський Закон про приватизацію. Нарешті скасований валютний декрет, який, мені здається, ще Леонід Данилович підписав уже 25 років тому про обмеження валютної свободи. Тоді це був вимушений крок. І зараз ми з впевненістю дивимося в майбутнє і тому прийняте це рішення.
Ще один рівень свободи у прямому діалозі з бізнесом, виконуючи побажання бізнесу, коли у нас є через безвізовий режим свобода руху людей, свобода руху товарів через поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі, вільний рух послуг і вільний рух капіталів. Це ознака цивілізованої європейської країни. Нарешті прийняті закони про акціонерні товариства та товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю. Дякую Парламенту, що він проголосував президентські пропозиції до Закону про єдине вікно на митниці – не треба ходити по всяких чиновниках, бюрократах, а інколи корупціонерах – треба обмежити контакти людини і держави і зробити їх максимально прозорими. .
Так, ми не стоїмо на місці, і піднялися у світовому рейтингу інновацій. ProZorro стало не лише символом антикорупції. Воно побудоване на хмарних технологіях, на відкритому коді, SCRUM-технологіях. Запущено єдиний веб-портал використання публічних коштів з десятками мільйонів документів у форматі відкритих даних. Немає більше бар’єру для того, хто хоче брати участь у цьому процесі. Електронні державні послуги стають, нарешті, символом нашого життя. Багато було розмов про blockchain. Розпочато, нарешті, процес переведення на blockchain Державного земельного кадастру, Реєстру речових прав. Національний банк готується до запуску національних електронних грошей.
Реформа системи охорони здоров’я, яка була підтримана багатьма з вас і відбулася дякуючи вам зараз передбачає, уявіть собі, запуск телемедицини на селі, рятуючи життя тисяч українських селян. І високий динамізм в інноваціях характерний зараз і для української фармацевтики. Ми впроваджуємо інновації в освіті, в школах та університетах. Друзі, батьки. В кого цього року діти пішли у перший клас – це інша школа. Це не просто слоган «Нова українська школа» – це школа, де дітей поважають, де вони не сидять в класах, де вчителі, які пройшли перепідготовку, шанують і діти прагнуть вже йти назад до школи. Витратьте час, прийдіть у перший клас і подивіться як змінилася і що означає нова українська школа.
Друзі, IT-галузь зараз формує 3% ВВП, а в структурі українського експорту нарешті посідає третє місце після агрокомплексу та металургії. На стику АПК та IT народжується нова галузь – agritech. Цього слова не було ще декілька років тому.
Різні, звичайно, є різні думки про інвестиційний клімат в Україні. Ми тішимося, що Україна крок за кроком піднімається вверх по сходах. З одного боку, – визнаний у всьому світі рейтинг Doing business Світового банку, де за п’ять років ми піднялися на шістдесят одну сходинку. Але під час Ялтинської конференції ви почуєте від окремих українських політиків, які виступатимуть тут цими днями і розкажуть, напевне, який поганий цей інвестиційний клімат. Але напевно більшою мірою слід зважати тут на думку самого бізнесу. Лише у вересні дали старт кільком великим інвестиційним проектам. Півтора тижні тому за моєю присутністю був підписаний документ, де норвежці вкладають півмільярда доларів у відновлювальну енергетику на Півдні України. Також на цьому тижні саудівська компанія як результат ефективних переговорів і мого візиту до Ер-Ріяду наприкінці минулого року було прийнято рішення про інвестиції великої кількості коштів в український АПК. Я не маю права називати суму, але можу наголосити, що це – найбільший інвестиційний проект в сільськогосподарському секторі за всю історію незалежної України. Двісті мільйонів доларів було витрачено німецькою компанією на завод, який щойно відкрився на Житомирщині. Що це означає? Великі іноземні інвестори вірять в перспективу нашої країни, створюють робочі місця. І це попри те, що війна з Росією все ще триває. Загалом, капітальні інвестиції за підсумками першого півріччя зараз зросли на астрономічні 26,5%.
Один за одним на наш ринок виходять кілька найбільших світових торговельних брендів. Напевно, у передчутті зростання купівельної спроможності українців внаслідок проведених і намічених реформ.
Є спокуса розповісти вам – друзі, на 3,6 % зріс ВВП у другому кварталі, друзі – скорочений дефіцит бюджету і це під час війни. Друзі, у нас співвідношення суверенного боргу до ВВП у 2016 році було більше 82%. Як ви думаєте, скільки зараз є співвідношення державного боргу на середину року? 63. Друзі, стабільна і ефективна функціонуюча банківська система, дякуючи нашій ефективній роботі…
Але не про це я хочу поговорити. Позитивні новини в наш негативно орієнтований інформаційний простір дійсно можуть запустити лише за допомогою такої важкої артилерії, якою є виступ Президента на YES. Але, згідно Конституції, чітке є розмежування, в тому числі і відповідальності, і Уряд відповідає за соціально-економічну ситуацію і я впевнений, що завтра у вас буде можливість обговорити її з Прем’єр-міністром і він надасть більш докладну інформацію про ті досягнення і ті плани.
Я ж у своєму виступі хотів би зосередитися на питаннях стратегії, якій би були підпорядковані усі наші кроки протягом останніх чотирьох років, і яка точно зорієнтована на майбутнє. Майбутнє, яким ми хочемо створити це майбутнє – майбутню кращу Україну і передати тому новому поколінню, про яке сьогодні так чудово говорив Віктор у своєму вступному виступі.
Бо в незалежній Україні вже виросла та оперилася нова генерація, яка нарешті відчуває свою приналежність до Європи. Власне, їм, я так розумію, і адресований сьогоднішній форум. І не тільки тим, хто тут присутній, а й тим, хто побачить це по телебаченню, Ютубі, в Інтернеті.
Бо ми з вами зібралися в такій компанії для того, щоб обговорити стратегічні цілі, які стоять перед Україною як частиною спільноти демократичних держав світу в умовах російської агресії проти нашої держави, в умовах гібридної атаки не тільки на Україну – гібридна атака здійснюється на Євросоюз, гібридна атака здійснюється на Сполучені Штати… В умовах сплеску правого та лівого популізму; в умовах тих змін і трансформацій, які відбуваються з Євросоюзом, які відбуваються зараз з НАТО звичайно, що ми коли із зацікавленням, а коли і з занепокоєнням спостерігаємо за цими процесами. Але я хотів би окремо наголосити – і у мене як Президента, і у моєї команди, і в Україні немає жодного сумніву у здатності ЄС та Північноатлантичного альянсу долати внутрішні кризи і виходити з них сильнішими.
В мене не було в цьому сумніву в 2016 році, коли всі говорили, що в наслідок виборів єдність ЄС буде зруйновано, в мене не було сумнівів в 2017 році, коли всі говорили про небезпеку приходу популістів до влади в ЄС. Хотів би твердо наголосити – в мене немає жодного сумніву і зараз.
Шановні пані та панове!
П’ятнадцять років тому, коли друзі України вперше зібралися в Ялті, ми всі ще блукали лабіринтами багатовекторності, а нашу європейську та євроатлантичну перспективу здатні були бачити лише дуже-дуже далекозорі і дуже оптимістичні стратеги.
Якою була тема першої зустрічі «Ялти»? «Нові кордони Європейського Союзу». Тоді, дві тисячі четвертого року, Європейський Союз щойно збільшився на десять членів: Польщі під керівництвом пана Олександра Кваснєвського, Президента Польщі, вісім з яких – це країни колишнього радянського блоку. І на той момент вже відбулося і розширення НАТО, до якого приєдналися народи Балтії, народи Центральної Європи. А ми, українці, тим вікном можливостей не скористалися, на жаль. Натомість отримали тривожний дзвінок з Тузли. Отримали, але не почули. Не почули з усіма негативними наслідками. І один з них – це те, що Ялтинський форум, Ялтинську конференцію ми проводимо не в Ялті, а в Києві… Але твердо віримо – наступного року у Ялті. З впевненістю і надією, що на Південний берег Криму ми з вами обов’язково повернемося.
Найглибше, особливо після того, як були продемонстровані ці кадри, мені врізався у пам’ять форум тринадцятого року. І це не лише дискусія з …. як символом «русского мира», бо ми відчайдушно тоді боролися за підписання Угоди про асоціацію. Ми буквально на аркані тягнули Януковича до Вільнюса, не уявляючи, наскільки міцно він пов’язаний московськими мотузками.
Ми до останнього не втрачали віру, не розуміли, що це було неможливо.
Ми не змогли тоді запобігти найгіршому сценарію. А нав’язана Україні позаблоковість з точки зору забезпечення національної безпеки виявилася знаряддям ще більш нікчемним, ніж пріснопам’ятний Будапештський меморандум.
До речі, ми пригадуємо не лише Будапешт, але й Бухарест. З одного боку, саміт НАТО 2008 року ухвалив надзвичайно важливе для нас рішення, що двері Альянсу для України і для Грузії відкриті. А з іншого – Україні та Грузії, ми маємо відверто про це казати – Україні і Грузії не запропонували тоді план дій щодо членства. Що це було? Як це назвати? Умиротворення потенційного агресора. Це не один раз уже бувало в людській історії і в європейській історії. І як тоді, так і в 2008 році це не спрацювало. Бо Росія це сприйняла не як умиротворення, а як слабкість Заходу, як карт-бланш до застосування сили до будь-якого сусіда. І того ж року, буквально через декілька тижнів після саміту, напала на Грузію. І для всіх тверезомислячих політиків та експертів вже тоді мала стати очевидною і смертельна загроза для України.
Часом здавалось, що все було вирішено за нас і без нас. Україну віддали назад в імперію. Перетворили в колонії і без нас розширився Європейський Союз. З іншого боку – формувався «русский мир», «російський світ», в лещата якого пхали Україну. І такою мала бути реальність поділеного континенту. Але, як сказано в Біблії, «дух дихає там, де хоче». І європейський дух, дух демократії, дух свободи охопив Україну, насамперед молодь, нове покоління, яка першою вийшла на Євромайдан. І історія твориться не там, де все вже вирішено політиками, а там де воля людей ламає часом плани політиків. І дерево історії проростає через накатаний асфальт. Саме так відбулося в нашій державі, в Україні в 2014 році.
Ми твердо стали на шлях європейської та євроатлантичної інтеграції. І провідні зорі, які світять нам в дорозі – це зірки прапору Європейського Союзу. А компас України – це той, що намальований на емблемі НАТО. А з радянського минулого та російських народних казок ми дуже добре пам’ятаємо, як небезпечно озиратися назад. До речі, в Біблії про це теж сказано.
Боротьба за підписання Угоди про асоціацію відбувалася у всіх на очах. Про драматичні перипетії нашої боротьби з Росією уже на полі європейського континенту за ратифікацію цієї Угоди, яка тривала три роки – всі пам’ятають референдум в Нідерландах, всі пам’ятають спроби зриву в європейських парламентах, ви про це дізнаєтеся не зараз, бо я мемуари ще писати не збираюся, принаймні це не скоро буде. Але можу твердо сказати, що Росію ми переграли, і вже понад рік, як Угода про асоціацію з ЄС набула чинності. Вона щодня доводить свою дієвість і правильність. Сьогодні як анекдот можна дивитися розрахунки вчених Януковича про 150 млрд втрати у зв’язку із запровадженням угоди. Все з точністю до навпаки. Частка Євросоюзу в експорті коливається від сорока двох до сорока трьох відсотків, стрімко наближаючись до 50%. Це є вагомий компенсатор тих втрат, які через війну, гібридну агресію, економічну блокаду та закриття ринків спричинила нам РФ.
Днями очікується видача десятимільйонного українського біометричного паспорта. Десять мільйонів людей, десять мільйонів дали відповідь усім тим, хто намагався применшити значення безвізу, що він нікому не потрібен, хто переконував, що він не цікавий українцям. Але, попри цю промовисту цифру, я залишаюся при думці, що символічна, політична цінність безвізу набагато перевищує його практично-прикладне значення. Це, ми, українці, руйнуємо ті бар’єри, які свого часу звела імперія, залізну завісу, між нами та нашими європейськими сусідами.
Цьогорічний саміт Україна-НАТО підтвердив євроатлантичну перспективу великої європейської країни. І ініціатива зафіксувати курс на НАТО в Конституції це не лише сигнал суспільству про твердість намірів. Це не лише намір зайвий раз помахати рукою Москві – «до свиданья, наш ласковый миша, возвращайся в свой сказочный лес!». Це месидж і нашим західним партнерам: «Раз ви неодноразово вже нам сказали, що двері відкриті. На закритому засіданні саміту абсолютно всі керівники ЄС твердо наголосили, що пане президенте двері НАТО для вас відкриті. Та ми ніколи і не сумнівалися, відверто кажучи. Ми обов’язково ними зайдемо. І ми обов’язково повернемося у велику родину європейських народів».
Скидаємо один за одним ланцюги, якими імперія приковувала до себе, створюючи з України колонію. Що відбувається зараз? Дуже просто – деколонізація. Імперія зацікавлена тримати колонію бідною, нерозвинутою і залежною в економічному, торгівельному, гуманітарному і політичному сенсі. До речі, і в духовному також.
Молюся і роблю все, на що тільки Господь дав мені сил, аби Православна Церква України, нарешті, здобула Томос про автокефалію. Друзі, на минулій «Ялті» ми про це навіть мріяти не могли. Без Божої допомоги і без рішучих зусиль всього українського суспільства це було би неможливе. А зараз подивіться на істерію, яку ми бачимо з Москви, при чому скрізь – починаючи від московських каналів і закінчуючи абсолютно нецерковними висловлюваннями їхніх церковних ієрархів.
Дуже важливо, що ми вже отримали низку дуже позитивних сигналів від Вселенського Патріархату, і вони надихають. Питання Томосу, хочу окремо наголосити, виходить далеко за межі церковного життя. Бо Єдина помісна Церква – це не є загроза конфлікту, як дехто хотів би прагнути цього. Ні, ми цього не допустимо. Єдина помісна православна соборна Церква – запорука суспільної злагоди, єдності нашої держави. Це – гарантія нашої духовної незалежності від Москви, на жаль, яка й досі перебуває в полоні хибного уявлення, що ніби тут, у нас, її канонічна територія. Вересневий Синаксис, збори архієреїв Вселенського Патріархату, начисто розвіяв ці хибні ілюзії Москви.
Питання Томосу виходить далеко за межі України. Бо українці всього світу також отримують свою церкву. І тут ще одна важлива характеристика. Тут розсипається, мов картковий будиночок, концепція третього Риму як найдавнішої заявки Москви на світову гегемонію в сфері релігії. Тут, у нас, вирішується і майбутнє світового православ’я. Його з росіянами ми теж розуміємо по-різному, і це ще одна з причин, чому нам не по дорозі. Нам з росіянами не по дорозі. У них церква – так звана скрепа авторитарного режиму. А ми як найбільша православна країна Європи продемонструємо, як органічно в одному національному організмі уживаються християнство східного обряду і демократія.
В ширшому світовому і європейському контексті слід розглядати і наші європейські та євроатлантичні прагнення. Не лише нам потрібні Євросоюз та НАТО. Рівно настільки і ми необхідні їм. Не тільки НАТО дасть нам дієві гарантії нашої безпеки, але й ми з нашою новою армією, яку більшість з вас мала можливість бачити декілька тижнів тому на військовому параді, присвяченому 27-річниці нашої незалежності, істотно зміцнимо його східний натівський фланг. І до Альянсу, хочу окремо наголосити, ми прямуємо не з порожніми руками. Три роки ми дякуємо за світову солідарність, але ми самостійно захищали, відновивши наші Збройні Сили, кожний клаптик української землі. Ми де-факто пропонуємо цьому оборонному блоку одну із найсильніших армій на континенті. І головне, у нас є унікальний досвід як захищатися і, я відкину дипломатію, як бити російського агресора.
Україна – це величезний потенціал людської сили. Україна – це величезний потенціал людської віри, і ми це неодноразово демонстрували. Україна є єврооптимістичною країною з унікальною вірою в Європу. Щодо Євросоюзу, то хочу наголосити, що довершеним і завершеним цей грандіозний історичний проект може стати лише з Україною. Чому? Тому що, дорогі мої, ніякий не Урал, а наш північно-східний кордон і є кордоном сучасної європейської цивілізації. Український кордон – не Урал.
Чому так? Згадайте минулу неділю, кадри з РФ. Поліція лупцює дітей по всій країні. Лідер парламентської фракції б’є мітингарів, погрожуючи кожного на мітингу запроторити за грати на три роки. Керівник найбільшого силового відомства погрожує зробити «соковиту відбивну» з одного із лідерів опозиції. Глибинні політико-культурні відмінності це теж причина, чому нам треба остаточно розмежуватися з імперією, вийти із сфери російського впливу.
В цьому історичному процесі ми відстаємо від наших сусідів. Ми ще не повною мірою і не у всіх сферах покінчили зі своїм постколоніальним статусом. Остаточною перемогою у цій боротьбі стане наш вступ до Євросоюзу та НАТО. Я не є романтиком, певною мірою. І абсолютно чітко розумію, що до цієї мети ще не близько, і було би великою помилкою зараз називати дату її виконання і досягнення. Війна та спротив сил старого внесли часові корективи в цю нашу стратегію, але не вплинули і не вплинуть на її зміст.
Напевно, за останні роки влада зробила чимало тактичних прорахунків. І за це на мені особисто лежить частина відповідальності. Але я точно знаю, що ми нічим не схибили і не погрішили у питаннях стратегії! Стратегія – правильна і безальтернативна. І зробити нам всім разом треба набагато більше, ніж зроблено.
Звичайно, не може бути успішною та держава, яка покладається лише на зовнішню допомогу. Ми дедалі більше уваги приділяємо опорі на власні українські сили. Подолавши спричинену війною економічну кризу, ми значно впевненіше зараз стоїмо на ногах. В принципі могли би вже і відмовитися від зовнішніх запозичень, якби не необхідність гасити давні борги. Бо одні з тих, хто критикує нас за співпрацю з МВФ – до речі, мені приємно чути, що МВФ заявив, що це найбільш успішна програма з усіх програм існування незалежної Української держави із співпраці з Фондом і Україна зараз є success story on the emerging market. Ті, хто звинувачують у співпраці, забувають, що з сьомого по десятий рік державний борг збільшився на 26 мільярдів доларів. А інші не можуть пригадати, що з десятого по чотирнадцятий він зріс ще майже на 20 мільярдів доларів. А віддавати нам, і наступного року – пікові виплати з державного боргу. Хочу наголосити, як не дочекаються ті, хто пророкував дефолт країни в 2014-2015 роках, коли в нас було ледь 5 млрд золотовалютних резервів, так і не дочекаються жодної дестабілізації зараз. Ми знаємо, що ми робимо, і ми захистимо Україну у фінансовому плані.
Шановні пані та панове!
Майбутнє України значною, якщо не вирішальною мірою, залежить від виборчого циклу 2019 та 2020 років. Безумовно, як Президент я гарантую вільні, чесні й демократичні вибори глави держави, нового парламенту, органів місцевого самоврядування. Ми захистимо вільне волевиявлення громадян. Процес волевиявлення має відповідати нашій європейській стратегії і ще раз зарекомендувати Україну як лідера в дотриманні стандартів демократії на пострадянському просторі.
В умовах зовнішньої агресії ми відмовилися від воєнного стану і взагалі від будь-яких обмежень політичних прав і свобод громадян. Це моя принципова позиція. Але, звичайно, що війна точно накладе свій відбиток на характер кампанії. На жаль, на українській політичній шахівниці є фігури, які дозволяють Москві ходити собою. За чотири роки ми відновили не лише армію, але й розвідку, – ми в цьому мали переконатися 7 вересня, в День розвідки, тому маємо не приблизне, але абсолютно точне уявлення про плани Кремля. Знаємо, кого там хочуть бачити у другому турі президентських виборів, і, слава Богу, мого прізвища там, в планах Кремля, немає.
Відомо, як на базі п’ятої колони мріють сформувати потужну проросійську опозицію в новому парламенті, а якщо пощастить, то ще й зробити її учасницею з правом вето на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Горизонт їхнього планування сягає осені двадцятого року, коли за наслідками вже місцевих виборів в окремих обласних радах проектується створення лояльних до Москви політичних більшостей.
Суть всього цього можна визначити одним словосполученням – загроза реваншу і ревізії європейської стратегії, повернення України до імперського стійла. Безумовно, цю загрозу не слід перебільшувати. Я твердо переконаний, що європейські прагнення більшості українців і зараз, і в майбутньому є очевидні. Але недооцінювати її також не слід. Наш ворог досконало володіє усіма прийомами гібридної інформаційної війни. Боротися з російською пропагандою було б простіше, якби ключові її антиукраїнські тези не допомагала поширювати значна частина українського політикуму. Особливо цинічно й гидко це виглядає, коли українські політики виступають адвокатами Путіна, російських збройних сил, знімаючи відповідальність за війну з Росії та спробуючи перекласти її на Україну.
Російське втручання у виборчі процеси – це не суто українська проблема, як це було років двадцять тому. Хрестовий похід Кремля проти демократії, проти свободи набув характеру світової гібридної війни. Дуже добре, що ми зараз координуємо свої зусилля із західними партнерами для вироблення надійного механізму упередження стороннього втручання у виборчий процес.
Найкращий спосіб захистити Вільний Світ – це захисти Україну. І я вдячний Джареду Коену, з яким я зустрівся вчора і він мене просто вразив, ми мали фантастичну бесіду і я йому вдячний за це влучне формулювання аксіоматичної істини. Це він сказав і я повністю підтримую. Дуже важливо, що дискусія на цю тему запланована сьогодні і завтра на Форумі.
Минулої суботи уряд Данії представив план протидії російському втручанню у виборчий процес. Президент Макрон прямо заявив, що Путін хоче розвалити Євросоюз. Президент Трамп підписав позавчора указ, що дозволяє застосовувати санкцій за втручання у виборчий процес проти іноземців.
Дехто у нас ображається, що санкції у зв’язку з анексією Криму та окупацією Донбасу виглядають не такими жорсткими. І ми постійно маємо звіряти годинники з тим, що впроваджено згодом у відповідь на втручання у вибори чи на хімічну атаку в Солсбері… По-перше, річ у тім там немає українських громадян, в тому числі тих, хто проживають в Криму і в Росії, і давно вже прийняли російське громадянство. І закон треба вдосконалити. Але, з іншого боку, надзвичайно важливо, що санкції проти Москви тепер пов’язані не лише з Україною. Це означає, що в світі приходить тверезе розуміння, що Росія це не лише наша проблема. Що Росія є загрозою для усього цивілізованого світу і демократичного світу, яка хоче скористатися принципами і правилами дипломатії, щоб досягти цілей гібридної війни. А політики, які закликають до зняття санкцій, діють не тільки проти України, а й проти всієї трансатлантичної спільноти.
Шановні пані та панове!
Власний досвід навчив мене, як важливо дуже обережно і відповідально ставитися до тих обіцянок, які даєш людям. Понад чотири року тому я заявив, що АТО триватиме години, а не місяці. Ще раз наголошую – шкодую, що породив завищені очікування. Тому кілька тижнів тому перепросив, що подав надію, яка не збулася, що дав обіцянку, яка не справдилась. Я попросив за це вибачення.
Але хотів би, щоби ця історія стала уроком не лише для мене, а й для всіх українських політиків. Закликаю змагатися реальними програмами, а не фантастичними обіцянками про те, що з неба падатиме манна, гори будуть золотими, ріки молочними, а береги киселевими. Закликаю не руйнувати країну популізмом, тверезо оцінювати безпрецедентну складність викликів та загроз, які стоять перед Україною.
Бо ми зараз з вами прямуємо власним шляхом. З пункту А, який словами українського мислителя минулого століття Миколи Хвильового зветься «Геть від Москви», до пункту Б – «Дайош Європу». Такий дещо незвичний для нас мовний оборот широко вживався в українській мові в двадцяті роки минулого століття.
Відповісти на всі ризики і загрози маємо шляхом дуже відповідального вибору, коли треба буде обрати не лише Президента й новий парламент, але й підтвердити незмінність нашого проєвропейського незалежного державного курсу. Я не маю жодного сумніву, що це так і станеться, і ми з вами в цьому переконаємося, коли зустрінемося дев’ятнадцятого і двадцятого років.
Свою роль бачу в тому, щоби силою закону і силою переконання не дати жодного шансу тим, хто міг би поставити під сумнів наш власний шлях, шлях нашої незалежності, шлях державотворення, шлях український, шлях європейської та євроатлантичної інтеграції.
Європа знаходиться теж перед вибором. Вибором дуже простим і дуже складним. В її двері стукає країна, яка мріє бути частиною європейського дому та вільного світу та яка вже проходить необхідний шлях. Україна ухвалила власне рішення. ЄС має, нарешті, прийняти своє. ЄС має пройти свою частину шляху, Україна – свою.
Дим війни ще не розвіявся над цією частиною Європи. Але крізь нього вже чітко видно: Україна може стати і стане новою історією успіху, новим простором європейського зростання. Для цього треба бути сміливим, рішучим. Для цього треба мати бачення майбутнього, про яке, я сподіваюся, сьогодні і завтра, буде розмова. Англійською мовою це називається vision. Хочу, щоб всі переконалися, що у нас цей vision існує.
Ми знаємо, що немає більш переконливого аргументу на користь європейської України, ніж успіх.
Успіх – це наша відповідальність і наша частина шляху. Якщо подивитися на цифри економічного зростання та компанії, які приходять до нас – ми рухаємося по ньому. Якщо прислухатися до голосу людей – очевидно, ми рухаємося недостатньо швидко. Тож, не потрібно викручувати кермо. Потрібно перемкнути швидкість і набрати розгон.
Наступному поколінню українців маємо передати успішну європейську Україну. Головне не помилитися на виборах наступного року. Але я неодноразово мав можливість переконатися у відповідальності і мудрості українського народу.
Next year in Yalta.
Слава Україні!
