Деклараційна кампанія - 2018

Карта залучення міжнародної допомоги

Реформи

На допомогу захисникам Батьківщини!



СТОВП`ЯГИ

Стовп'я́ги — село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Населення становить 936 осіб.

Історія

Вперше в історії село згадується під назвою Стулпяки (1622 р.).

В селі Стовп’яги в 1929 році було 429 дворів та проживало 1557 мешканців. На території села було 3 колгоспи: «Червоний шлях» (1925 р.), ім. Ворошилова (1929 р.), «Вільна праця» (1930р.) Під час їх створення були показово пограбовані 8 сімей.

Під час комуністичного голодомору в с. Стовп’яги загинуло 82 чол. У вцілілих фрагментах книги реєстрації актів про смерть у селі є 26 записів за 1933 рік. Ще кількох померлих односельців пригадали старожили села – очевидці злочину Голодомору.

СТРОКОВА

Строкова́ — село в Україні, Переяслав-Хмельницького району Київської області. Населення становить 557 осіб.

Історія

Село Строкова в 1930 року мало 332 двори та 1966 мешканців. Того ж року був організований колгосп імені Стрілецької дивізії. Господарство мало 3024 га землі, з них 977 га – орної. Під час колективізації комуністи та їх агенти показово пограбували 3 заможні селянські родини.

Голодом убито 713 жителів. В обласному архіві збереглись записи про смерть 461 жителя. Убиті голодом поховані на сільському кладовищі, де 22 листопада 2007 року встановлено пам’ятний знак.

ТАШАНЬ

Таша́нь — село в УкраїніПереяслав-Хмельницького району Київської області. Населення становить 661 осіб.

Назва

Назва городища — Ташань має декілька версій. Слово «таш» — тюркського походження, що означає камінь. Можливо коли у 1239 році монголо-татари завойовували нашу місцевість, то їм тяжко було оволодіти цим опорним пунктом Київської Русі, то вони і дали назву, Ташань — кріпке як камінь.

Друга версія — у річку Супій проти Ташані з лівого боку впадала притока, яка називалася Ташанкою, то по її назві назвали і село.

Історія

Перша згадка про село Ташань датована 1149 роком в Іпатієвському літописі «Как Юрий Долгорукий узял Переяслав». Але розкопкиДобраничівської стоянки, якій понад 10 000 років, говорять про те, що село було засноване набагато раніше. Село розташоване на правому березі річки Супій. Дослідник місцевості Максимович М. О. пише: «В межах Переяславського повіту лежить волосне село Ташань (або Китай-городище) з населенням півтори тисячі душ. Нинішнє містечко Ташань ще в минулому XVIII столітті називалось Городищем. Без сумніву, це одне із древніх українських міст».

У «Відомостях про місцевість Переяславського полку», складених у 1730 році читаємо: «Село Ташань, за свідченнями старожилів, як вони пам'ятають, раніше було вільне військове, а потім ним володіли — колишні полковники переяславські Лисенко, Іван Момот, Іван Мирович, Стефан Томара, Павло Доброницький. Нині селом володіє генеральша Кантакузинова».

У 1770 році Катерина ІІ указом Сенату село Ташань подарувала П.Рум'янцеву-Задунайському. Звеліла побудувати великий замок та посадити парк. Звідси Рум'янцев управляв усією Україною. Тут у Ташані в 1796 році 8 грудня він і помер.

Після Рум'янцева Ташань належала його сину Сергію Петровичу Рум'янцеву. А далі Ташань стала власністю князя Миколи Павловича Голіцина, сина канцлера Російської імперії.

З середини XVIII століття Ташань переходить до рук іншого князя (є версія, що він виграв Ташань у карти) Горчакова Констянтина Олександровича.

В селі Ташань в 1930 році було 368 дворів і проживало 2202 мешканці. Того ж року в селі був організований колгосп імені Комінтерну, при цьому розкуркулено 3 заможні селянські сім'ї. За обидва голодоморні роки вціліли всі записи у книгах реєстрації актів про смерть по сільській раді, що дає змогу назвати убитих голодом поіменно. Це 358 чоловік, 309 людей комуністи убили у1933 році. Загальна кількість жертв - 900 чол. Пояснюється така велика розбіжність тим, що сільська рада фіксувала далеко не кожну смерть у селі. Дехто стверджує, що це робилося свідомо на виконання вказівок вищої влади. Убитих голодом ховали на сільському кладовищі.

У післявоєнний час Ташань мала: середню школу, дільничну лікарню, аптеку, побут комбінат, пошту, цілий ряд магазинів, кожну неділю у селі відбувався великий міжобласний базар, великий колгосп.

На даний час село повільно вимирає. Щороку помирає 25-30 чоловік, а народжується по 2-3 дитини. Молоде населення не залишається жити у селі, а їде до міст, де є робота.

Персоналії

  • Самутін Петро Зотович — український військовий діяч, сотник Армії УНР.
  • Самутіна Ганна Іванівна — Заслужена художниця України.

УЛЯНІВКА

Уля́нівка — село в УкраїніПереяслав-Хмельницького району Київської області. Населення становить 594 осіб.

Площа 2,3 км²
Густота населення 258,26 осіб/км²

ХОЦЬКИ

Хо́цьки — село в УкраїніПереяслав-Хмельницького району Київської області. Населення становить 1697 осіб.

Село Хоцьки засноване в середині XVI століття, адже на карті Г.де Боплана від 1648 року вже виступає як окрема адміністративна одиниця.

На карті Гійома Левассера де Боплана село зустрічається під назвою Koszki (карта 1648 р.), Deszki (карта 1650 р).

Назва села за місцевими переказами походить від прізвища першопоселенця Ходько.

Село Хоцьки в 1648–1782 роках входили до складу другої Переяславської сотні.

На початку XVIII ст. в селі проживав Михайло Тимченко, Павло з братом Никоном, Антон Ходки. Павло Тимченко, Богдан Ходченко стали до лав козацької сотні Оверка Сидоровича війська гетьмана Богдана Хмельницького.

Охрім Скорик — козак можний лецьківський (1726). Степан Скорик розпочав службу 5 січня 1761 року Через 6 років йому вдалося стати полковим канцеляристом, а в 1768 року він був призначений писарем 2-ї полкової сотні.

У 1752 році житель хоцьківський Іван Боркан подав скаргу па військового канцеляриста Івана Бахчевського за побиття ним самого Боркана та його дружини й захоплення майна.

Місцевий священик Михайлівської церкви Михайло Стреха навчав своїх синів Мардарія та Еразма в Переяславському колегіумі.

Удова брацлавського полковника Михайла Дрозда після смерті чоловіка залишилась у Переяславі. Завдяки клопотанню старшин Адамовича (її родича) і Чечери їй була надана маєтність у Хоцьках. Її син Данило був козаком убогим хоцьківським (1726), а онук Гаврило Данилович (старший син Данила) — отаманом хоцьківським, його дім згорів, а сам він загинув у кримському поході. Є згадка про Олексія Дрозда — бургомістра переяславського (1712). Правнуки Гаврила: Микита Васильович — секретар посольства у Флоренції, директор училищ Полтавської губернії, Андрій Васильович (бл. 1757-?) — службу розпочав з 1772 року, брав участь у турецькому поході. Значковий товариш (з 1782).

Згідно з кліровою книгою 1832 р. церква в селі Хоцьки (Архістратига Михаїла) була споруджена в 1800 році коштом парафіян. Престолів в ній освятили два: головний - на честь Святого Архістратига Михаїла, а другий влаштований в бабинці на хорах - в імя Святої Великомучениці Варвари. Була одночасно з храмом зведена на подвірї дзвіниця. Церква в незмінному вигляді простояла до 1884 р., а в 1885 р. під час великої пожежі разом з 82 подвірьями згоріла. А дзвін з дзвіниці закотився в озеро Ставок. В цьому ж році звели новий храм. Це була велика, хрестова у плані споруда, одноверха, з прибудованою дзвіницею.

До храму Архістратига Михаїла були постійно приписані віруючі села Хоцьки та хутора Озерище, де на початку XX ст. була збудована невелика деревяна церква в імя Св. Костянтина.

В 1943 р. під час відступу німецьких військ церкву спалили.

В селі Хоцьки станом на 1930 рік було 412 дворів та проживало 4783 мешканці. Того ж року в селі організувався колгосп імені Шевченка, який мав 1237 га землі, з них 1176 га орної. А в 1934 році створився ще один колгосп «1 Травня». Цей колгосп мав 1274 га землі, з них 1122 га орної. Під час форсованої колективізації було розкуркулено 11 сімей. Загальна кількість померлих від голоду – 2300 чол., встановлено імена 1061 чол. Померлих від голоду ховали на сільському кладовищі, де з ініціативи громадськості села та сільської ради встановлено дерев’яний хрест в пам’ять про жертв Голодомору.

В травні 2013 р. в центрі села Хоцьки розпочались земельні роботи по будівництву фундаменту майбутньої церкви Архістратига Михаїла.

ЦИБЛІ

Ци́блі — село Переяслав-Хмельницького району Київської області (Україна).


Населення - 3069 осіб.

Історія

Вперше зустрічається в писемних джерелах XVII ст. Так, Павло Тетеря своїм універсалом дарує Києво-Межигірському монастиреві фільварк в с. Попівцях над р. Трубіж, Калитинський гай під с. Циблі та сіножать за с. В’юнищі (Киів, 18 травня 1658 р.) В 1929 році в селі Циблі було 342 двори, проживало 2211 осіб. Того ж року створено колгосп імені Паризької комуни. Загальна кількість померлих від голоду – 1200 чол., встановлено імена 695 чол., причому якщо у 1932 році померло 100 селян, то у 1933-му – 595.

У зв’язку з будівництвом Канівської ГЕС і створенням штучного водосховища постало питання про переселення придніпровських сіл Переяслав-Хмельницького району. Офіційно про це мешканців с. Циблі повідомили на загальних сільських зборах 1964 року.

Сучасне село Циблі виникло після затоплення в 1970-х роках Дніпрової заплави водами водосховища. Поселення повністю перенесли на сусідній високий берег. Напівзруйнована сільська церква святого Іллі залишилася на прибережному острові.

ШЕВЧЕНКОВЕ

Шевче́нкове — село в УкраїніПереяслав-Хмельницького району Київської області. Населення становить 452 особи.
Площа 2,1 км²
Густота населення 215,24 осіб/км²