Деклараційна кампанія - 2018

Карта залучення міжнародної допомоги

Реформи

На допомогу захисникам Батьківщини!



Як зміняться правила виїзду дітей за кордон? Консультує міністр юстиції

Пане міністре, нещодавно Верховна Рада прийняла другий пакет законів щодо прав дітей. Як я зрозуміла, ці закони ще не працюють. Коли вони почнуть працювати та як тоді можна буде виїхати із дитиною за кордон?

Марія Павленко

 

Як змінилися норми щодо виїзду при наявності боргу зі сплати аліментів?

Вже з лютого батьки, які проживають з дитиною, отримали змогу без перешкод виїжджати за кордон з дитиною, якщо другий з батьків має заборгованість з аліментів 6 і більше місяців.

У новому пакеті ми пішли ще далі.

Безперешкодно поїхати з дитиною в іншу країну можна буде, якщо той з батьків, який проживає окремо, має заборгованість з аліментів 4 місяці. А для дітей з інвалідністю та тяжко хворих дітей – цей строк скорочено до 3 місяців.

Більше того, ці норми стосуються усіх поїздок, навіть тих, тривалість яких перевищує 1 місяць.

Для виїзду за межі країни треба взяти у місцевому органі державної виконавчої служби Мін’юсту або у приватного виконавця довідку про наявність заборгованості. При перетині кордону пред’явити цю довідку співробітникам прикордонної служби.

Якщо мова йде про виїзд з хворою дитиною, а борг становить рівно 3 місяці – необхідно також пред’явити документи, які підтверджують хворобу дитини.

 

Чи можна виїхати без дозволу другого з батьків, коли немає боргу зі сплати аліментів?

Розробляючи другий пакет законів ми передбачили можливість для батьків та матерів безперешкодно виїхати з дитиною за кордон строком до 1 місяця для відпочинку, лікування, змагань чи навчання.

Більше того, ми урівняли в правах обох батьків. Тобто з дитиною може виїхати як той з батьків, з ким живе малюк, так і той, хто живе окремо. Однак для цього слід виконати певні умови.

 

Як вивезти дитину за кордон тому з батьків, хто проживає з дитиною?

Перш за все хочу наголосити, що вивезти дитину може лише матір чи батько, яка не перешкоджає другому з батьків бачитися з малюком і брати участь у вихованні свого сина чи доньки.

За виконання першої умови достатньо поінформувати рекомендованим листом другого з батьків про тимчасовий виїзд дитини за межі України.

У листі має бути указана мета поїздки, куди їде дитина, а також на скільки покидає територію України. Єдиний виняток з цього правила – відсутність інформації про місце проживання другого з батьків.

При перетині кордону України прикордоннику необхідно пред’явити рішення суду про визначення місця проживання дитини або відповідний висновок органу опіки і піклування.

 

Як вивезти дитину за кордон тому з батьків, хто проживає окремо?

Для того, щоб скористатися правом поїздки з малюком за кордон той з батьків, який проживає окремо від дитини, повинен належно виконувати батьківські обов'язки і, що найголовніше, не мати заборгованості зі сплати аліментів.

Батько чи матір, які проживають окремо повинні отримати нотаріально посвідчену згоду того з батьків, з ким живе дитина, на виїзд малюка за кордон. Для цього слід рекомендованим листом надіслати відповідне звернення.

Якщо дозвіл не наданий впродовж 10 днів з моменту, коли ви отримали повідомлення про вручення повідомлення, можете сміливо йти до суду.

В порядку спрощеного позовного провадження (за скороченою процедурою) суддя має розглянути вашу заяву та надати дозвіл на виїзд дитини за кордон без згоди другого з батьків.

При виїзді з України прикордонникам треба буде показати згоду другого з батьків на вивезення дитини або відповідне рішення суду.

Хочу наголосити, що повернутися в Україну треба до завершення строку, який вказаний у дозволі або визначений у рішенні суду.

 

Яке покарання за порушення строку вивезення дитини?

Аби збалансувати права й обов’язки батьків ми встановили реальні відповідальність для порушників.

За умисне порушення місячного строку встановлена адміністративна відповідальність - штраф від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів, а це від 1700 до 3400 гривень.

Окрім цього такі батько чи матір втратять на рік право виїзду за кордон з дитиною.

Авансові внески у виконавчому провадженні

05.10.2016 набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» (далі – Закон), однією із найбільш виразних змін в якому є встановлення законодавцем такого поняття, як авансовий внесок у виконавчому провадженні.
 Авансовий внесок у виконавчому провадженні – це кошти, внесені стягувачем на окремий не бюджетний рахунок, відкритий Міністерством юстиції України, головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування, приватним виконавцем в банках до відкриття виконавчого провадження, які використовуються виконавцем для організації та проведення виконавчих дій в спосіб та порядок встановлений Міністерством юстиції України.
 
 
 Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження
 
         Стаття 24. Місце виконання рішення
Положеннями вказаної статті визначено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Відповідно до положень ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Таким чином, у разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її майна.
В свою чергу законом визначено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території
України.
Виконання рішення, яке зобов’язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій.
Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
У разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.
Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.
Звертаємо увагу, що порядок проведення перевірки інформації про наявність боржника, його майна, місця роботи або здійснення опису та арешту майна на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця визначено п. 11 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень.
Згідно з п. 6 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень, виконавче провадження передається з одного органу державної виконавчої служби до іншого у разі якщо місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна знаходиться на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої  служби.
У цьому випадку передача виконавчих проваджень на виконання здійснюється за рішенням державного виконавця, на виконанні у якого перебуває виконавче провадження (п. 7 розділу V Інструкції).
Про передачу виконавчого провадження іншому органу державної виконавчої служби державний виконавець виносить відповідну постанову, яку разом з матеріалами виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її винесення надсилає до органу державної виконавчої служби, до якого передається виконавче провадження (п. 9 розділу V Інструкції).
При цьому, у випадках передачі виконавчих проваджень до іншого органу державної виконавчої служби, до матеріалів виконавчого провадження виконавцем обов’язково долучається звіт про використання авансового внеску.
Невикористані кошти авансового внеску (у тому числі додатково сплачених стягувачем авансових внесків) підлягають перерахуванню на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, який прийняв передані матеріали виконавчого провадження, протягом трьох робочих днів з дати винесення постанови про прийняття виконавчого провадження.
Оскільки ч.4 ст.24 Закону надає право виконавцю вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, що перебувають на території, на яку поширюється юрисдикція України, з метою уникнення випадків втрати виконавчого провадження при пересилці до іншого органу державної виконавчої служби, державний виконавець може направити постанову про звернення стягнення на доходи боржника безпосередньо  до підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців для здійснення відрахування, незалежно від їх територіального розташування.
     
Стаття 26. Початок примусового виконання рішення

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст.3 цього Закону:
         1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення;
         2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді;
         3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом;
         4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом;
         5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
         До заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про:
стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин;
         обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;
         відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи;
         стягнення аліментів;
         відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
         Від сплати авансового внеску також звільняються державні органи, інваліди війни, інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби.
         Слід звернути увагу, що при пред’явленні для примусового виконання судового рішення про забезпечення позову стягувач повинен сплачувати авансовий внесок у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
         Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов’язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
         Звертаємо увагу, що в постанові про відкриття виконавчого провадження виконавець зазначає про обов’язок боржника подати декларацію, доцільно в постанові посилатися, що форма декларації передбачена додатком 1 (про доходи та майно боржника фізичної особи) чи додатком 2 (про доходи та майно боржника юридичної особи) до Інструкції з організації примусового виконання рішень. При направлені боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець може направляти бланк декларації.
         У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 27 цього Закону (тобто у розмірі 10 відсотків від суми, яка зазначена у виконавчому документі та яка повинна бути стягнута (чи повернута) у повному обсязі на користь стягувача).
         За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
         У разі якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
         У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.
         У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт.     На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному ст. 56 цього Закону, яка передбачає, зокрема, що постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
 

Консультує Міністр юстиції

Доброго дня! Мій чоловік зовсім забув про свою дитину – вже 10 років не приймає жодної участі у її житті. Підкажіть чи можна його позбавити батьківських прав і як це зробити?
                                                                                                         Олена Михайлок
Інститут позбавлення батьківських прав залишається виключним, крайнім заходом впливу на батьків, які недобросовісно виконують свої обов’язки щодо виховання та утримання своїх дітей.
Що може стати причиною позбавлення батьківських прав?
Сімейний кодекс містить виключний перелік підстав позбавлення батьківських прав, якщо батьки:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я і протягом 6 місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Що потрібно для позбавлення батьківських прав?
Для позбавлення батьківських прав необхідно:
® встановити, що особа свідомо порушує батьківські обов’язки, злісно не виконує вимоги та рекомендації органів опіки і піклування, служб у справах неповнолітніх, навмисно ухиляється від лікування;
® звернутись до органу опіки та піклування з тим, щоб отримати висновок щодо умов життя і виховання дитини, поведінку батьків, їх взаємини з дітьми та відношення до виконання своїх батьківських обов'язків;
® звернутись до суду з заявою про позбавлення батьківських прав.
 
Хто може звернутися до суду?
Суд розглядає справи про позбавлення батьківських прав розглядаються за заявою:
  1. одного із батьків, опікуна, піклувальника, особи в сім’ї якої проживає дитина;
  2. закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу, в якому вона перебуває;
  3. органу опіки та піклування;
  4. прокурора;
  5. самої дитини, яка досягла чотирнадцяти років.
Справи про позбавлення батьківських прав розглядає суд за місцем реєстрації того з батьків, якого хочуть позбавити прав.
При розгляді судом таких питань є обов’язковою участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо обставин справи.
Які права втрачають батьки, позбавлені батьківських прав?
1) особисті немайнові права щодо дитини (наприклад, право вирішувати питання виховання дитини та навіть вільно спілкуватися з нею, право давати дозвіл на зміну дитиною свого і’мя прізвища чи імені, право визначати місце проживання дитини та дозволяти чи забороняти її виїзд закордон тощо);
2) перестають бути законним представником дитини (не можуть представляти без окремої довіреності її інтереси в судах чи інших органах);
3) втрачають права на будь-які пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;
4) не можуть бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником (тобто не зможуть усиновити іншу дитину);
5) не можуть одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вони могли б мати у разі своєї непрацездатності; 
6) втрачають інші права, засновані на спорідненості з дитиною (наприклад, їх дитина може бути усиновлена без їх згоди, як батьків);
7) втрачають право на спадкування після дитини (крім випадків, коли це передбачене заповітом дитини).
Слід зауважити, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов’язку утримувати дитину. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.
Якими будуть наслідки позбавлення батьківських прав?
Позбавлення батьківських прав одного з батьків. Дитина залишається жити з другим з батьків. Суд може прийняти рішення про виселення того з батьків, хто позбавлений батьківських прав, з житла, в якому він проживає з дитиною, якщо у нього є інше житло, або примусово поділити житло чи зобов'язати здійснити його примусовий обмін.
Позбавлення батьківських прав обох батьків. Дитина передається під опіку органам опіки та піклування. Ці органи вирішують, яким особам або установам слід передати дитину на виховання. Вони призначають опікуна (піклувальника) (наприклад, дитина може бути передана на виховання бабусі та дідусю, повнолітнім брату та сестри, іншим родичам дитини, мачусі, вітчиму, які виявили таке бажання та звернулися з відповідною заявою) або, враховуючи вік та стан її здоров'я, обирають інші форми влаштування дітей, зокрема: усиновлення, передача дитини до прийомної сім’ї, до дитячого будинку сімейного типу, патронатному вихователю, інших спеціальних закладів для дітей, позбавлених батьківського піклування.
Куди звертатися, щоб отримати детальну консультацію?

   За додатковою інформацією з вказаного питання можна звернутися до:

- Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Київській області за адресою: вул. Гайок, 4а, м. Біла Церква, Київська область, 09104.

   Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги:                 0-800-213103;

 

-  Служба у справах дітей та сім’ї Київської обласної державної адміністрації, за адресою м. Київ, 01196, м.Київ, площа Лесі Українки,1,

тел./факс 286-85-07

Телефон гарячої лінії для запису на прийом: 286-85-07

 

Стаття 191. Час, з якого присуджуються аліменти на дитину

1. Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
2. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо по­зивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одер­жання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може прису­дити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.
Суб'єктивне право на одержання утримання від своїх бать­ків виникає у дитини з моменту її народження. Якщо один з батьків не виконує свого обов'язку щодо утримання дитини добровільно, до нього може бути пред'явлено позов про стяг­нення аліментів. Причому особа, яка має право на одержання аліментів, може вимагати їх виплати через суд незалежно від строку, який минув з моменту виникнення у неї цього права, й від причин, з яких раніше вона не зверталася до суду, оскільки це правовідношення є тривалим у часі.
Суд має розглянути законну вимогу про стягнення аліментів і задовольнити її.
Таким чином, звернення до суду заінтересованої особи з по­зовом про стягнення аліментів ніякими строками не обмежене. Тому вона може звернутися до суду у будь-який час, незалежно від того, коли відповідач почав ухилятися від виконання свого обов'язку щодо утримання дитини.
Законодавець, який закріпив у ч. 1 статті, яка коментується, положення про те, що аліменти на дитину присуджуються за рі­шенням суду від дня пред'явлення позову, виходив із припу­щення, що оскільки правомочна особа не зверталася до суду з позовом, необхідні кошти сплачувалися добровільно або згідно з укладеним між батьками договором про сплату аліментів.
Встановлення такого правила у законі обумовлене насампе­ред самою природою аліментних зобов'язань, цільовим призначенням яких є забезпечення нормальних умов життя дитини. Тому закон закріплює положення про стягнення аліментів на майбутній час.
 
Проте коментована стаття передбачає виняток з цього за­гального правила. Так, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати, суд може присудити аліменти за минулий час.
Ухиленням від сплати аліментів відповідача треба вважати його винну протиправну поведінку, тобто свідоме невиконання своїх обов'язків в умовах, коли позивач звертався до нього без­посередньо або через суд з вимогою про сплату необхідної для утримання дитини грошової суми. Проявом такого ухилення є, наприклад, зміна відповідачем свого місця проживання, внаслі­док чого позивач змушений розшукувати його самостійно або через міліцію. У такому разі суд може стягнути аліменти і за минулий час, але не більш як за три роки. Цей строк є преклюзивним (припинювальним), тобто він передбачає припинення права на одержання будь-яких грошових сум за межами визна­ченого в законі терміну.
Отже, ч. 2 статті, що коментується, встановлює максималь­ний строк присудження аліментів за минулий час. Певна річ, що не обов'язково в усіх випадках стягувати їх за три роки, які передують зверненню позивача до суду. Можливе присудження аліментів і за менший строк (залежно від конкретних обставин справи), наприклад, за рік, що передує пред'явленню позову.
Присудження аліментів за минулий час — це право, а не обов'язок суду. Тому суд, виходячи з конкретних обставин справи, може не тільки присудити аліменти на дитину за мину­лий час, що передував пред'явленню позову (у межах трьох ро­ків), а й відмовити в цьому.
Відповідно до ч. 1 ст. 217 ІДПК рішення суду про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає обов'язковому негайному виконанню.
У ст. 220 ЦПК з метою забезпечення дітей відповідними коштами закріплене правило, згідно з яким при розгляді позо­вів про стягнення аліментів суддя у разі потреби (до вирішення справи по суті) має право прийняти ухвалу про те, хто з бать­ків і в якому розмірі повинен тимчасово надавати кошти на ут­римання дитини.
Розмір аліментів може бути визначений як у частці від заро­бітку (доходу), пенсії, стипендії, так і у твердій грошовій сумі за наявності підстав, передбачених ст. 185 СК.
Ухвала судді підлягає негайному виконанню.
 

«Консультує Міністр юстиції»



Пане Міністре, у мене є пай, який я хочу здати в оренду фермеру. Роз’ясніть, будь ласка, як це зробити,  що робити, щоб не стати жертвою рейдерів?

                                                                                                                                             Степан Іваненко

Які документи підтверджують право власності на землю?
Щоб передати землю в оренду Ви повинні мати документ, який підтверджує, що Ви є її власником. Документи, які посвідчують право власності на земельну ділянку, можна розділити на 2 групи.
Перша. Документи, видані до 1 січня 2013р.: державний акт на право приватної власності на землю; державний акт на право власності на землю чи державний акт на право власності на земельну ділянку.
Друга. Документи, які видавалися після 1 січня 2013.: свідоцтво про право власності на нерухоме майно чи витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
При зміні власника право власності на земельну ділянку без зміни її меж та цільового призначення також посвідчується договором купівлі-продажу або свідоцтвом про право на спадщину.
Які вимоги ставляться до орендаря?
Другим важливим питанням є вибір орендаря, з яким Ви у майбутньому підпишете договір оренди.
Відповідно до чинного законодавства орендарями земельних ділянок можуть бути:
-        державні адміністрації всіх рівнів, Кабінет Міністрів та уряд Криму в межах повноважень, визначених законом;
-        сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, Верховна Рада Криму;
-        громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання та організації, а також іноземні держави.
Між власником та орендарем має бути укладений договір оренди землі, зареєстрований відповідно до діючих на момент укладання законів.
Як має виглядати договір?
Договір укладається у письмовій формі й може бути посвідчений нотаріально. Він має містити інформацію про:
-        об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування, розмір земельної ділянки);
-        строк дії договору оренди;
-        орендну плату (розмір, індексація, спосіб та умови розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду, відповідальність за несплату).
Строк дії договору для ділянок сільськогосподарського призначення – від 7 до 50 років.
Розмір щорічної орендної плати встановлюється за згодою сторін, але не може бути меншим за 3% вартості земельної ділянки.
За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися й інші умови.
Що робити, якщо кадастровий номер не вказаний?
Необхідно звернутися до спеціалізованого підприємства щодо виготовлення технічної документації із землеустрою.
Після цього треба пройти реєстрацію в регіональному підрозділі Держгеокадастру та зареєструвати право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Чи можна змінити умови договору чи розірвати його?
Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін або у судовому порядку.
Договір може бути розірваний за згодою сторін або ж на вимогу однієї із сторін за рішенням суду.
Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, окрім випадків, коли така можливість прописана у самому договорі.
Після підписання договору земля одразу переходить у користування орендаря?
Ні, підписання договору є необхідною, але не достатньою умовою для того, щоб повноцінно вступити в права користування орендованою ділянкою. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації оренди земельної ділянки.
Куди звернутися, щоб провести реєстрацію договору оренди?
Провести державну реєстрацію права оренди земельної ділянки може будь-який суб’єкт держреєстрації: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад; нотаріуси; центри надання адміністративних послуг; інші акредитовані суб'єкти.
Скільки коштує така процедура?
Держава чітко визначає вартість послуги з реєстрації договорів оренди в залежності від строку, за який буде реєстраторами проведено цю процедуру.
Вартість змінюється від 0,05 прожиткового мінімуму за реєстрацію протягом 5 робочих днів до 2,5 прожиткових мінімумів за термінову реєстрацію впродовж 2 години.
Де отримати додаткову консультацію з цих питань?
- Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Київській області за адресою: вул.. Гайок, 4а, м. Біла Церква, Київська область, 09104.
   Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги: 0-800-213103;
 - Головного управління Держгеокадастру у Київській області, за адресою м. Київ, вул. Серпова, 3/14.
 
 

Зміна розміру аліментів за рішенням суду

 Батьки згідно з ч. 1 ст. 181 СКУ, повинні самостійно вирішувати питання утримання дитини, але у випадках, коли вони, не можуть домовитися, законом передбачена можливість задіяти судові органи. Якщо батьки перебувають у шлюбі і батько не працює і відповідно, не бере участі в утриманні дітей, мати має право подати позовну заяву до суду і примусити його до виконання обов’язків.
Якщо батьки розлучені і батько вважається безробітним, при цьому працюючи неофіційно, приховуючи свої доходи і стверджуючи, що будь-які кошти за таких умов матері відсудити не вдасться, звернення до суду стає чи не єдиною можливість отримати зміст на дітей.
Попередньо потрібно зібрати всі можливі докази для визначення розміру аліментних виплат, потурбуватися про виклик свідків, а також клопотати про те, щоб суд використав доступні йому засоби для реального матеріального становища відповідача.
Згідно ч. 3 ст. 181 СКУ, може бути винесено судове рішення про присудження коштів на утримання дитини з двох можливих формах: у вигляді частини від доходу, тобто 1/2, 1/4, 1/5, 1/12 і т.п. частини доходу аліментообязанного. При цьому законодавець навмисно не вказав фіксовану частину, що підлягає присудженню в кожному конкретному випадку, дозволяючи суду варіювати залежно від обставин. Судова практика пішла вже второваним шляхом, визначаючи розмір аліментів на одну дитину у вигляді 1/4 частини від доходів батька, 1/2-на двох і більше дітей.
Нагадаємо, що при визначенні розміру аліментів, відповідно до ст.. 182 СКУ, суд враховує ряд обставин, серед яких  є і матеріальне становище платника аліментів.
Якщо на момент винесення відповідного рішення про присудження частини від доходу батько офіційно працював, суд при визначенні розміру аліментів виходив з наявних у матеріалах справи даних і не міг припускати погіршення його матеріального становища.
Розглянемо наступну ситуацію: припустимо, дитині було присуджено 1/4 частину доходу. Згодом батько став безробітним і втратив здатність виконувати свій обов’язок. Він не міг знайти роботу протягом 4-х місяців, але на облік до Центру зайнятості не вставав і допомогу по безробіттю не отримував. Таким чином, в силу обставин, що склалися, він протягом чотирьох місяців не виконував свій обов’язок з утримання дітей, мала місце несплата аліментів, внаслідок чого утворилася заборгованість.
Ст. 195 СКУ передбачає два варіанти: якщо на момент визначення розміру заборгованості батько вже влаштувався на роботу, сума аліментів на дитину визначається у вигляді 1/4  частини від заробітку, який він отримує. Тобто, якщо на момент визначення розміру заборгованості платник на роботу не влаштувався, сума аліментів з безробітного розраховується виходячи із середньої зарплати в даній місцевості.
Середня заробітна плата визначається територіальними органами Державного комітету статистики України, які діють на підставі ЗУ «Про державну статистику». Вищевказані органи надають дані з приводу розміру середньої заробітної плати для конкретної місцевості на вимогу державного виконавця. Останній керується отриманими при визначенні того, яка сума аліментів з непрацюючого підлягає оплаті з урахуванням заборгованості.
Статус безробітного не завжди означає, що платник не заробляє. Він може працювати ким завгодно, варіантів, може бути безліч, суть полягає в тому, що людина ніде офіційно не працює, в центрі зайнятості не числиться, вважається безробітною, але має непостійний мінливий заробіток.
У цьому випадку суд за заявою аліментообязаного або аліментоотримувача може визначити розмір аліментів не у вигляді частини від доходу, а у вигляді твердої грошової суми. Підставами для винесення такого рішення є наступні обставини:
отримання платником нерегулярного, мінливого доходу;
отримання доходу або його частини в натуральному вигляді;
отримання доходу в іноземній валюті. Уцьому випадку зміна курсу валют може в значній мірі впливати на розмір аліментів у разі їх відрахування у вигляді від заробітку;
повна відсутність заробітків, за умов, що боржник перебуває на обліку в центрі зайнятості та офіційно є безробітним. При такій ситуації визначити розмір аліментів у вигляді частини від неіснуючого доходу неможливо;
наявність у безробітного майна на праві власності, від якого він може отримувати дохід, а визначити розмір такого доходу і в цілому його наявність встановити складно;
нелегальна робота безробітного або отримання доходів з різних джерел, які неможливо встановити, так само як і загальний розмір доходів.
Якщо мова йде про визначення твердої грошової суми на кількох дітей, суд може призначити єдину суму, що підлягає оплаті на них всіх, або кілька сум, кожна за яких повинна буде виплачуватися на кожну дитину окремо.
Отже, аліменти на дитину безробітний виплачувати має, тому жінкам не потрібно сидіти склавши руки. Якщо батько не виконує своїх обов’язків по утриманню дітей і є безробітним, потрібно подавати позовну заяву до суду, який визначить, нехай і невелику, але суму, відповідно до якої буде здійснюватись утримання аліментів.
Важливо розуміти, що відповідальність за дітей не тільки на плечах у матері, як це часто трапляється. Цю відповідальність повною мірою повинен нести і батько.
 
 
 
 

Зразки заяв

Заява про встановлення факту смерті






























Заява про встановлення факту народження дитини





























Пам᾿ятка щодо процедури отримання свідоцтва народження дитини, яка народилася на тимчасово окупованій території України




























Пам᾿ятка щодо процедури отримання свідоцтва про смерть, коли особа померла на тимчасово окупованій території України




Міністр юстиції Павло Петренко консультує про те, як правильно приватизувати квартиру, зокрема:



➡Хто має право на приватизацію?
➡Які об'єкти не підлягають приватизації?
➡Як можна приватизувати житло?
➡Куди звернутися для приватизації?
➡Які документи потрібно зібрати?
➡Кому може бути відмовлено у приватизації?
➡Чи можна оскаржити відмову?
➡Чи можна продати або подарувати приватизоване житло?
➡Куди звертатися, щоб отримати детальну консультацію?

Хто має право на приватизацію?

Громадяни України, які постійно проживають у квартирах (будинках) державного житлового фонду або перебували на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов, до введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Право на приватизацію житлових приміщень з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають в них.

Кожен громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою одноразовою доплатою.

Які об'єкти не підлягають приватизації?

  • квартири-музеї;
  • квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв;
  • квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, які перебувають в аварійному стані;
  • квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного відселення.

Як можна приватизувати житло?

Приватизація здійснюється шляхом:

  • безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю;
  • продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, які мешкають в них або перебувають у черзі осіб, що потребують поліпшення житлових умов.

Варто додати, що право кожного громадянина України на приватизацію займаного ним житла безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою одноразовою доплатою необхідно розуміти так, що право громадян України на безоплатну приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз, якщо громадянин України повністю використав житловий чек для приватизації житла у державному житловому фонді, а також у його власність безоплатно передано в одній чи кількох квартирах (будинках) загальну площу з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім’ю.

Куди звернутися для приватизації?

Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Які документи потрібно зібрати?

  • оформлена заява на приватизацію;
  • копія документа, що посвідчує особу;
  • технічний паспорт на квартиру (будинок), жиле приміщення у гуртожитку;
  • довідка про склад сім'ї та займані приміщення;
  • копія ордера про надання житлової площі (копія договору найму жилого приміщення у гуртожитку);
  • документ, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду (довідка з попередніх місць проживання (після 1992 р.) щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду);
  • копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації;
  • заява – згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію.

Кому може бути відмовлено у приватизації?

Згідно із законодавством, органи приватизації та органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві та є вичерпним. До них належить відсутність в особи права на приватизацію та заборона приватизувати конкретне приміщення.

Зокрема, у приватизації може бути відмовлено громадянам, які:

  • повністю використали житлові чеки;
  • проживають у приміщенні, яке має статус службового;
  • проживають у гуртожитках менше ніж 5 років без правових підстав;
  • проживають у гуртожитках, призначених для тимчасового проживання, у зв'язку з навчанням, перенавчанням чи підвищенням кваліфікації у навчальних закладах та у зв'язку з роботою (службою) за контрактом;
  • мешкають у спеціальних гуртожитках, призначених для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі та потребують поліпшення житлових умов, або житлова площа яких тимчасово заселена, або які не мають можливості повернути колишнє жиле приміщення;
  • потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз;
  • проживають у гуртожитках, що мають статус соціальних на день набрання Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Чи можна оскаржити відмову?

Спори щодо приватизації квартири (будинку), житлового приміщення в гуртожитку вирішуються в порядку цивільного судочинства.

Чи можна продати або подарувати приватизоване житло?

Власник приватизованого житла має право розпорядитися майном на власний розсуд. Він може продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укласти будь-які інші не заборонені законом угоди.

Куди звертатися, щоб отримати детальну консультацію?

Громадянин, який має бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається до органу приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

Додатково варто звернути увагу, що за громадянами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання і користування житлом на умовах найму.