Деклараційна кампанія - 2018

Карта залучення міжнародної допомоги

Реформи

Федерація футболу

На допомогу захисникам Батьківщини!



Медіація

Що таке медіація?
Медіація – це
  • структурований процес, незалежно від його назви або посилання на нього, за допомогою якого дві або більше сторін спору намагаються самостійно, на добровільній основі, досягти згоди для вирішення спору за підтримки медіатора
  • процес врегулювання спорів, у межах якого сторони з допомогою одного чи кількох медіаторів проводять переговори щодо спірних питань з метою досягти домовленості
  • допомога у врегулюванні конфліктів; ведення переговорів; опрацювання шляхів та умов розв’язання конфлікту
  • метод розв’язання конфліктів/спорів, за допомогою якого дві або більше сторін конфлікту/спору намагаються в межах структурованого процесу за участю посередника/медіатора досягти згоди для його розв’язання
  • метод вирішення спорів із залученням посередника (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації і проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб вони самі змогли обрати той варіант рішення, який би задовольняв інтереси і потреби усіх учасників конфлікту
  • інструмент, призначення якого усунути негативні наслідки конфлікту чи покласти край непорозумінням, що виникли між сторонами
  • позасудова процедура врегулювання конфлікту (спору) шляхом переговорів його сторін за допомогою одного або кількох нейтральних посередників (медіаторів)
 
Хто такий медіатор?
Медіатор -
  • будь-яка третя особа, до якої звернулися з проханням провести медіацію ефективно, неупереджено та компетентно, незалежно від віросповідання або професії цієї третьої особи у відповідній державі-члені, та способу, у який ця третя особа була призначена або отримала запит провести медіацію 
  •  спеціально підготовлений нейтральний та незалежний фахівець, який допомагає сторонам конфлікту (спору) у його врегулюванні, організовує та проводить медіацію
  • нейтральна по відношенню до сторін конфлікту третя сторона (спеціально підготовлений посередник), яка сприяє досягненню сторонами взаємоприйнятної згоди розв'язати цей спір, зосереджуючись при цьому на інтересах сторін, а не на правових позиціях або договірних правах
 
Переваги медіації
1. Економія часу
2. Зниження вартості процесу вирішення спору
3. Можливість впливати на результат
4. Конфіденційність процедури
5. Можливість збереження або відновлення ділових взаємин з партнерами
6. Можливість запобігти виникненню подібних конфліктів у майбутньому
7. Гарантія виконання рішення (у разі успішної медіації)
Принципи медіації
1. Добровільність
2. Конфіденційність
3. Щирість намірів щодо вирішення конфлікту
4. Неупередженість посередника
5. Правомочність сторін
6. Неформальність та гнучкість процедури медіації
 
Етапи медіації
Етап І. Підготовка до медіації
На даному етапі медіатор:
  • вивчає історію проблеми, основну інформацію про сторони конфлікту, їхні вимоги;
  • переглядає  відповідну літературу, нормативні документи, за потреби консультується з іншими фахівцями;
  • налагоджує контакт зі сторонами та проводить індивідуальні зустрічі з кожною із них;
  • організовує місце для проведення медіації.
 
Етап ІІ. Початок
Включає в себе:
  • підписання договору з медіатором;
  • вступне слово медіатора;
  • збір даних та оголошення порядку і правил;
  • з’ясування позицій сторін;
  • визначення тем для обговорення.
 
Етап ІІІ. Переговори
На даному етапі відбувається виявлення інтересів кожного учасника конфлікту та з’ясування потреб, що приховані за виявленими інтересами. Етап IV. Пошук можливостей та ідей для рішення
На даному етапі з 'ясовуються позиції та інтереси кожної зі сторін, досить часто спростовуються хибні уявлення, думки, погляди, що дає змогу кожній зі сторін стати на місце іншої та зрозуміти вимоги опонента.
Етап V. Укладання та підписання угоди
  • медіатор перевіряє напрацьовані варіанти рішень на реалістичність та можливість виконування;
  • уточнюються деталі, узгоджуються пункти угоди, формується остаточне рішення, яке задовольняє всіх учасників.
  • учасники ознайомлюються з текстом угоди, яка за загальним правилом, укладається у 2-х примірниках, та підписують її.
Угода повинна містити чіткий план виходу з конфліктної ситуації з вказаними часовими рамками та розподілом відповідальності між учасниками конфлікту.
 
Медіація не застосовується
Медіацію недоцільно застосовувати таких випадках:
  • відмова або нездатність прийняти принципи медіації,відсутність добровільності
  • домашнє насильство
  • зловживання алкоголем чи наркотиками
  • тиск, погрози
  • психічні розлади
  • розумова відсталість
 
Як скористатися медіацією?
Доступ до медіації Ви можете отримати:
Якщо виникають додаткові запитання, Ви можете звернутися за безоплатною правовою допомогою до відділу “Переяслав-Хмельницьке бюро правової допомоги” Броварського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за адресою: м. Переяслав-Хмельницький, вул. Оболонна, 2-в, тел. (04567) 7-10-03.

Особливості прийняття спадщини

Прийняття спадщини
Відповідно до ст.ст. 1268, 1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом 6-місячного строку, він не заявив про відмову від неї.  Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. При цьому, необхідно мати на увазі, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
 
Місце відкриття спадщини
Відповідно до ст. 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місце знаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місце знаходження основної частини рухомого майна. Місце відкриття спадщини підтверджується довідкою житлово-експлуатаційної організації, довідкою правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, записом у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, довідкою адресного бюро, або довідкою райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою.
Місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть.
 
Процедура спадкування
Протягом 6 місяців з дня смерті родича особи, які вважають себе його спадкоємцями заявляють своє право на спадщину.
Заява про прийняття спадщини (або про відмову від прийняття, якщо було прийнято таке рішення) подається нотаріусу за останнім місцем проживання померлого.
Успадкувати можна лише все майно, котре передається у спадок, прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається (наприклад, нерухомість прийняти, а від боргових зобов’язань відмовитись). У разі, якщо померлий проживав у сільському населеному пункті, звернутись з заявою можна до органів місцевого самоврядування, тобто до відповідної сільської ради.
Зі спливом 6 місяців з дня смерті спадкодавця видається свідоцтво про право на спадщину
 
Документи, які необхідні для прийняття спадщини:
  • паспорт;
  • ідентифікаційний номер;
  • свідоцтво про смерть;
  • у разі наявності заповіту: при цьому якщо заповіт оформлювався в сільській раді – необхідно проставити відмітку про відсутність змін після оформлення;
  • у разі відсутності заповіту: документ, що підтверджує родинні стосунки спадкоємця з померлим: для дітей – свідоцтво про народження, дружини/чоловіка – свідоцтво про шлюб, інші родичі – за аналогією, для відслідковування ланцюга родинних зв’язків зі спадкодавцем;
  • правовстановлюючі документи на все майно, про яке відомо.
 
Наслідки пропущення строку для прийняття спадщини
Відповідно до ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом шести місяців, який починається з часу відкриття спадщини не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
 
Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини
Якщо спадкоємець протягом встановленого строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
У разі пропущення шестимісячного строку для прийняття спадщини, може бути встановлено додатковий строк для її прийняття з наступних підстав:
  • за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину;
  • на підставі судового рішення про встановлення додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Відповідно до ст. 1272 ЦКУ позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини подається:
  1. у разі відсутності письмової згоди всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, на подання спадкоємцем, який пропустив шестимісячний строк, заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори;
  2. у разі пропуску шестимісячного строку подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори та відсутності інших спадкоємців, які прийняли спадщину та могли б дати письмову згоду на подання цієї заяви.
 
Поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини
Як вказує судова практика, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважаються причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини, а саме:
  • тривала хвороба;
  • перебування спадкоємця тривалий час за межами України;
  • відбування покарання в місцях позбавлення волі;
  • перебування на строковій військовій службі в Збройних Силах України;
  • необізнаність спадкоємця про наявність заповіту
  • тощо.
 
При цьому судами до уваги беруться переважно письмові докази – довідки медичних установ про стан здоров'я та проходження курсу лікування, довідки про перебування особи у відрядженні чи за межами України, інші довідки, акти, листування, що містять відомості про обставини, які перешкоджали зверненню спадкоємця до нотаріальної контори у встановлені строки.
 
Не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як:
  • юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини;
  • необізнаність особи про наявність спадкового майна;
  • похилий вік;
  • непрацездатність;
  • встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю);
  • невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину;
  • відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини;
  • несприятливі погодні умови.
 
Якщо рішенням суду спадкоємцю раніше було визначено додатковий строк для прийняття спадщини і він цим не скористався та не прийняв спадщину, то в подальшому цей спадкоємець не може знову ставити питання про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.
Якщо виникають додаткові запитання, Ви можете звернутися за безоплатною правовою допомогою до відділу “Переяслав-Хмельницьке бюро правової допомоги” Броварського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за адресою: м. Переяслав-Хмельницький, вул. Оболонна, 2-в, тел. (04567) 7-10-03.

Основне про Шлюбний Договір (контракт)

Шлюбний договір - це, перш за все, угода про вирішення спірних питань життя сім’ї, укладена між особами які вступають у шлюб, або подружжям.

Сімейним кодексом України передбачено, що шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків.

Згідно з частиною третьою статті 93 Кодексу шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Отже, подружжя не зможе, як раніше, передбачити якісь обов’язки особистого характеру по відношенню один до одного, а також особисті немайнові відносини між ними та дітьми.

Важливою умовою шлюбного договору є те, що його положення не повинні зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне для нього матеріальне становище.

Крім того, частиною п’ятою статті 93 цього Кодексу визначено, що за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Шлюбним договором може бути встановлено, що певне майно, яке належало одному з подружжя до шлюбу або буде одержано під час шлюбу в дар, стає їхньою спільною сумісною власністю; може бути визначено на розсуд подружжя розмір часток у праві власності на майно, що буде нажите в період шлюбу; може бути передбачено умови поділу спільного майна в разі розірвання шлюбу, а також порядок погашення боргів кожного з подружжя за рахунок спільного чи роздільного майна. Шлюбний договір може містити також положення про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень про спільну сумісну власність і вважати це майно спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Наприклад, можна включити до договору положення про те, що подружжя зобов’язується утримувати непрацездатних батьків, когось з них, або дітей, народжених не в спільному шлюбі, надавати цим особам грошову допомогу або/та надати їм можливість проживати разом з подружжям, виділивши окрему кімнату в будинку чи квартирі тощо.

Проте на практиці шлюбний договір в першу чергу застосовується не для регулювання спільного проживання і користування майном, а на випадок розриву шлюбних відносин. Тому, безперечно, у шлюбному договорі можна визначити можливий порядок поділу майна, у тому числі і після розірвання шлюбу. У цьому разі у випадку розлучення можна уникнути довготриваючих судових процесів поділу майна, маючи більше шансів зберегти добрі відносини після розлучення.

Варто звернути увагу на визначення шлюбним договором  порядку користування житлом. Статтею 59 Сімейного кодексу визначено, що той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім’ї, насамперед дітей. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов’язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користування ним.

В той же час відповідно до частини четвертої статті 156 Житлового кодексу УРСР припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє його дружину права користування займаним приміщенням.

Укладаючи шлюбний договір, сторони можуть включити до нього: положення про порядок користування житлом, яке належить одному з подружжя на праві приватної власності; про звільнення після розлучення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився у нього у зв’язку з реєстрацією шлюбу; про проживання в житловому приміщенні родичів когось з подружжя тощо.

У шлюбному договорі особи на власний розсуд можуть визначити право на утримання незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі, умови, розмір та строки, у які будуть здійснюватись такі виплати. При цьому у разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Шлюбним договором може бути встановлена й можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Отже, подружжя або особи, що бажають взяти шлюб, можуть включити до шлюбного договору будь-які умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Однак ті умови шлюбного договору, які всупереч волі будь-кого з подружжя погіршують його становище порівняно із законодавством України (мають дискримінаційний характер, позбавляють права на частку в нажитому майні тощо), не можуть бути визнані дійсними, так само як і шлюбний договір, укладений без додержання порядку, встановленого законодавством України.

Укладення шлюбного договору - не обов’язок, а взаємне рішення осіб вирішити питання життя сім’ї на власний розсуд.

Одним із нових положень Сімейного кодексу України є те, що шлюбний договір може бути укладено не тільки до одруження, а й під час шлюбу.

Статтею 94 Сімейного кодексу України передбачено, що шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Перед укладанням шлюбного договору нотаріус, до якого звернулася молода пара, повинен роз’яснити сторонам основні положення шлюбного договору, права та обов’язки сторін. При цьому посвідчити шлюбний договір може як державний, так і приватний нотаріус.

Щодо віку, з якого особи мають право самостійно укладати шлюбний договір, то він збігається зі шлюбним віком, що встановлений для жінок у сімнадцять, а для чоловіків - у вісімнадцять років. У разі зниження шлюбного віку (на підставі ч.2  ст. 23 Сімейного кодексу «За заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам») до реєстрації шлюбу відповідно до чинного законодавства шлюбний договір укладається неповнолітніми за письмовою згодою їх батьків або піклувальника, справжність підпису яких засвідчується нотаріусом.

У разі укладення шлюбного договору особами, які вже перебувають у шлюбі, вік не має значення, оскільки відповідно до частини другої статті 34 Цивільного кодексу України у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

Шлюбний договір складається в трьох примірниках, один з яких зберігається в справах нотаріальної контори, а два інші видаються кожному з подружжя.

Щодо набрання чинності договором, то статтею 95 Сімейного кодексу України визначено, що в тому разі, якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо ж шлюбний договір укладено подружжям, то він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення, про що має бути зазначено в тексті договору.

            Подружжя  можуть   змінити  умови договору з власної  згоди, або  у  разі  виникнення  спору  за  рішенням  суду.  Одностороння  зміна  умов  шлюбного  договору не допускається.

         Стаття  102  СК України  передбачає,  що  розірвання  шлюбного  договору можливе на вимогу розірвати договір  одним  з  подружжя,  або  за  рішенням  суду  з  підстав,  що  мають   істотне   значення, зокрема  в  разі  неможливості  його   виконання. Той з  подружжя, хто  пред’явив  позов,  має  довести  наявність  таких  підстав. Уявляється,  що  під  істотними  обставинами,  як при   зміні  умов  шлюбного  договору,  треба  розуміти  обставини,   наявність яких  істотно  порушує  інтереси  того  з подружжя,  хто  пред’явив позов, а також  неповнолітніх  та  повнолітніх  непрацездатних  дітей.

Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених законодавством.

Якщо виникають додаткові запитання, Ви можете звернутися за безоплатною правовою допомогою до відділу “Переяслав-Хмельницьке бюро правової допомоги” Броварського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за адресою: м. Переяслав-Хмельницький, вул. Оболонна, 2-в, тел. (04567) 7-10-03.

 

 

 

Правові аспекти працевлаштування молоді (від 14 до 18 років)

З якого віку можна працювати

Мінімальний вік для прийому на роботу не повинен бути нижчим, ніж вік закінчення обов'язкової шкільної освіти та, в будь-якому випадку, не може бути нижчим ніж 15 років.

Однак допускається прийом на роботу за наймом або на іншу роботу осіб у віці від 14 до 15 років для легкої роботи, яка:
1) не здається шкідливою для їхнього здоров'я або розвитку;

2) не перешкоджає відвіданню школи, їхній участі в затверджених компетентними органами влади програмах професійної орієнтації або підготовки або їхнім можливостям скористатися отриманим навчанням.

Відповідно до ст.187 Кодексу законів про працю України неповнолітніми визнаються особи, які не досягли вісімнадцяти років.

За загальним правилом в Україні заборонено прийняття на роботу осіб молодше 16 років.

Вік

У яких випадках, неповнолітній може працювати

до 14 років

заборонено

14 років

Як виняток і лише:

  • для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання;
  • у вільний від навчання час допускається прийняття на роботу учнів:
  1. загальноосвітніх шкіл;
  2. професійно-технічних навчальних закладів;
  3. середніх спеціальних навчальних закладів;
  • є згода одного з батьків або особи, що його замінює

15 років

  • як виняток;
  • є згода одного із батьків або особи, що його замінює

16 років

допускається прийняття на загальних підставах

 

Пам'ятайте!
При прийнятті на роботу неповнолітньої особи, якій не виповнилося 16 років, потрібно обґрунтувати необхідність її прийняття на роботу та до особової справи працівника долучити:
1) копію свідоцтво про народження або копію паспорту;

2) згоду одного з батьків або особи, що його замінює – якщо особі від 14 до 16 років;
3) документ, який підтверджує, що особа буде виконувати роботу у вільний від навчання час – якщо особі від 14 до 15 років.

Порядок прийняття неповнолітнього на роботу:

По-перше, необхідно забезпечити збір і подачу неповнолітнім документів, необхідних при прийомі на роботу.

По-друге, представник роботодавця інформує про умови праці на підприємстві та графік роботи, необхідність обов'язкового проходження медичного огляду.

По-третє, після проходження медогляду відбувається укладення трудового договору. Він має свої особливості:

  • · обов'язкова письмова форма тружового договору;
  • · не існує типової форми трудового договору з неповнолітнім, тому роботодавець може на основі інших типових форм розробити свою.

По-четверте, на підприємстві (установі, організації) видається наказ (розпорядження) про прийняття на роботу працівника. Сам наказ (розпорядження) може бути складений:

По-п'яте, повідомлення територіального органу Державної фіскальної служби. Повідомлення подається одним із таких способів:

  • ·засобами електронного зв’язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства в сфері електронного документообігу та електронного підпису;
  • ·на паперових носіях (одночасно з копією в електронній формі), якщо трудові договори укладено із шістьма і більше особами;
  • ·на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більш ніж із п’ятьма особами (без копії в електронному вигляді).

Направлення повідомлення поштою не передбачене.

До юридичної особи, яка при прийнятті на роботу працівника не виконала вимогу щодо подання повідомлення, може бути застосована:

  • ·фінансова відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 1 мінімальної заробітної плати (станом на 01.01.2019 р. – 4 173 грн.), який накладається безпосередньо на юридичну особу або фізичну особу-підприємця;
  • ·адміністративна відповідальність у вигляді штрафу в розмірі від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 510 до 1 700 грн.), який накладається на посадових осіб підприємств-правопорушників. Штраф за повторне порушення протягом року становить від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 1 700 до 5 100 грн.).


По-шосте, працівником роботодавця, який відповідає за ведення кадрового обліку:

  • ·оформляється особова справа,
  • ·заповнюється особова картка форми № П-2,
  • ·здійснюються записи до трудової книжки,
  • ·проводяться вступні інструктажі, ознайомлення з посадовими обов'язками та інформування про локальні нормативні акти (наприклад, колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку тощо).

По-сьоме, фактичний допуск до роботи.

ВАЖЛИВО! Випробувальний термінпри прийнятті на роботу не встановлюється для осіб, які не досягли 18 років (ч. 3 ст. 26 КЗпП України)

 

Звільнення неповнолітніх

Звільнення неповнолітніх осіб відбувається за загальними правилами трудового законодавства. Так, неповнолітного працівника може бути звільнено:

  • ·з власної ініціативи (за власним бажанням) (ст. 38 КЗпП України);
  • ·за угодою сторін (п.1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України);
  • ·у зв'язку із закінченням строку трудового договору (п.2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України);
  • ·у зв'язку із переведенням працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду (п.5 ч.1 ст. 36 КЗпП України);
  • ·у зв'язку з призовом або вступом працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України);
  • ·з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40 КЗпП України).

Однак передбачено ряд гарантій:

1.Звільнення працівників молодше 18 років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою служби у справах дітей.

2.Якщо продовження роботи неповнолітнього працівника загрожує його здоров'ю або порушує його законні інтереси, батьки, усиновителі і піклувальник неповнолітнього, а також державні органи та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім.

3.Роботодавець зобов’язаний здійснювати працевлаштування неповнолітніх працівників у випадках їх звільнення:

«Нюанси» (обмеження) праці неповнолітніх:

В інтересах охорони здоров’я підлітків у трудовому законодавстві існують певні обмеження, що стосуються всіх працівників, яким не виповнилося 18 років.

Роботи, на яких забороняється застосування праці осіб молодше 18 років:

Граничні норми сумарної ваги вантажу для підлітків у розрахунку на 1 год. робочого часу

Календарний вік,

років

Сумарна вага вантажу (в кг),

що підіймається (переміщується)
при виконанні робіт

З рівня робочої поверхні

З підлоги

юнаки

дівчата

юнаки

дівчата

14

10

5

7

3,5

15

48

12

24

6

16

160

40

80

20

17

272

72

130

32

Граничні норми підіймання та переміщення вантажів підлітками під час короткочасної та тривалої роботи

Календарний вік,

років

Граничні норми ваги вантажу (кг)

Короткочасна робота

Тривала робота

юнаки

дівчата

юнаки

дівчата

14

5

2,5

-

-

15

12

6

8,4

4,2

16

14

7

11,2

5,6

17

16

8

12,6

6,3

 Сумарна вага вантажу - добуток ваги вантажу на кількість його підйомів (переміщень). У вагу вантажу включається вага тари і упаковки.

Рівень робочої поверхні - це рівень стола, конвейєра, верстата тощо.

Висота підіймання не повинна перевищувати одного метра.

Відстань переміщення вантажу вручну не повинна перевищувати 5 метрів.

Докладене м'язове зусилля при утриманні або переміщенні вантажу з використанням засобів малої механізації:

  • ·не повинно перевищувати граничної норми ваги вантажу,
  • ·його тривалість - не більше 3 хв.,
  • ·подальший відпочинок - не менше 2 хв.

Календарний вік - число повних років, які відраховуються від дати народження.

Короткочасна робота - 1-2 підняття та переміщення вантажу протягом однієї години роботи при дотриманні правил про тривалість робочого часу і робочої зміни, які встановлені ст. 51, 52 КЗпП України.

Тривала робота - якщо на годину відбувається більше ніж 2 підняття та переміщення вантажів.

ВАЖЛИВО! До тривалої ж роботи по підійманню та переміщенню важких речей підлітки до 15 років взагалі не допускаються.

Сумарно за робочий день (зміну) робота неповнолітнього з важкими речами не повинна перевищувати однієї третини робочого часу.

Порядок вирішення спорів:

Позасудовий порядок

У разі, якщо роботодавцем (керівником) було порушено трудове законодавство, працівник має право звернутися за захистом своїх порушених прав із заявою до:
первинної профспілкової організації (ст.ст. 246, 247 КЗпП України);

- до комісії по трудових спорах, якщо така існує на підприємстві (ст. ст. 221, 224-226 КЗпП України);
територіального органу Держпраці.

Судовий порядок

При вирішенні трудового спору та захисту свої порушених прав кожен має право звернутися до суду:

  • ·особисто або через законного представника;
  • ·шляхом подачі позовної заяви;
  • ·у передбачені терміни, а саме:

1.в тримісячний строк з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права;

2.в місячний строк (у справах про звільнення) з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (ст. 233 КЗпП України).

Якщо виникають додаткові запитання, Ви можете звернутися за безоплатною правовою допомогою до відділу “Переяслав-Хмельницьке бюро правової допомоги” Броварського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за адресою: м. Переяслав-Хмельницький, вул. Оболонна, 2-в, тел. (04567) 7-10-03.

 

ВИЗНАННЯ ЧЛЕНА СІМ'Ї ЗАГИБЛИМ АБО БЕЗВІСТИ ВІДСУТНІМ / ПОМЕРЛИМ

Тривала відсутність фізичної особи в місці її проживання може мати ряд негативних наслідків як для третіх осіб, так і для майна самої фізичної особи. Саме для запобігання таким наслідкам ЦК України надано можливість зацікавленим особам в установленому порядку визнати фізичну особу безвісно відсутньою.
Для визнання фізичної особи безвісно відсутньою повинні бути наявними певні умови. Серед основних умов - відсутність протягом одного року в місці постійного проживання фізичної особи. Другою умовою є відсутність відомостей в місці такого проживання про фізичну особу протягомроку. Третя умова - неможливість установлення місця перебування фізичної особи.
Слід зазначити, що визнання фізичної особи безвісно відсутньою можливе лише в судовому порядку, але необхідно зауважити, що при такому визнанні виникає цілий ряд правових наслідків, водночас така фізична особа, якщо вона жива, не позбавляється правоздатності чи дієздатності. Таке рішення суду може бути скасоване у разі появи фізичної особи, що визнана безвісно відсутньою, або коли з'ясовано місце перебування такої фізичної особи.
Обчислення річного строку починається з:
1) дня отримання останніх відомостей про фізичну особу;
2) у разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, наступного за тим, у якому були одержані такі відомості;
3) у разі неможливості встановити місяць одержання останніх відомостей про місце перебування початком безвісної відсутності вважається перше січня наступного року, що йде за тим, у якому були отримані такі відомості.
Під останніми відомостями про фізичну особу, яка визнана безвісно відсутньою, слід розуміти відомості, які надала сама про себе така особа, відомості, отримані від інших осіб.
Для визнання фізичної особи безвісно відсутньою зацікавлена особа повинна звернутись до суду за місцем свого проживання або за останнім відомим місцем проживання фізичної особи, яка безвісно відсутня, або ж за місцем знаходження майна такої особи. У своїй заяві зацікавлена особа повинна обов'язково визначити мету, для якої необхідно визнання фізичної особи безвісно відсутньою, та дату отримання останніх відомостей про місце перебування фізичної особи.
При поданні заяви зацікавленою особою про визнання фізичної особи безвісно відсутньою суд одночасно здійснює заходи щодо встановлення опіки над майном такої особи, якщо опіка не була встановлена до цього.
У випадку прийняття рішення судом про визнання фізичної особи безвісно відсутньою на підставі такого рішення нотаріус за останнім місцем проживання фізичної особи описує належне їй майно та встановлює над ним опіку. Слід зазначити, що опіка над майном фізичної особи, що визнається безвісно відсутньою, може бути встановлена нотаріусом за заявою зацікавленої особи і до ухвалення рішення судом. За рахунок майна такої фізичної особи може бути здійснено ряд правових дій. Так, передусім видається утримання особам, яких безвісно відсутній зобов'язаний утримувати, також можуть бути погашені певні зобов'язання перед кредиторами. Відповідно до ч. З ст. 44 ЦК опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.
Слід зауважити, що в разі визнання фізичної особи безвісно відсутньою відповідно до ст. 37 Закону України "Про пенсійне забезпечення" ряд осіб має право на отримання пенсії у зв'язку із втратою годувальника. До таких осіб належать, перш за все, непрацездатні члени сім'ї безвісті відсутнього, які були на його утриманні. При цьому дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, також мають право на пенсію, якщо згодом втратили джерело засобів до існування.
При цьому непрацездатними членами сім'ї вважаються:
а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків;
б) батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли: чоловіки - 60 років, жінки - 55 років;в) один з батьків або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює;
г) дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати.
Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти мають право на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23-річного віку.
Опіка над майном припиняється у двох передбачених законом випадках:
1) скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою;
2) у разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим. Опіка над майном фізичної особи, визнаної безвісно відсутньою, спрямована на збереження майна такої особи та здійснення необхідних платежів за рахунок майна на користь третіх осіб - кредиторів.
До одного із правових наслідків визнання фізичної особи безвісно відсутньою належить можливість надана другому з подружжя, подати заяву про розірвання шлюбу до органу реєстрації актів цивільного стану.
ЦК України визначає дві підстави для скасування рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою:
1) поява в місці постійного проживання;
2) одержання відомостей про. місце її перебування.
Відповідно до ст. 250 ЦПК у разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Заява може бути подана особою, яку було визнано безвісно відсутньою або іншою заінтересованою особою.

Якщо виникають додаткові запитання, Ви можете звернутися за безоплатною правовою допомогою до відділу “Переяслав-Хмельницьке бюро правової допомоги” Броварського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за адресою: м. Переяслав-Хмельницький, вул. Оболонна, 2-в, тел. (04567) 7-10-03.

Будівництво приватного будинку: покрокова інструкція

Опис аспектів, що впливають на один із варіантів вирішення питання
Житловий приватний будинок можна побудувати тільки на землях, призначених для житлової забудови якому привласнений кадастровий номер. Відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування. Державні акти на право власності на земельну ділянку, видані до 2002 року не містили інформації щодо кадастрового номера земельної ділянки, а тому таким земельним ділянкам кадастрові номери присвоєні не були. Для вирішення питання щодо визначення та присвоєння кадастрового номера земельній ділянці власнику або набувачу права на земельну ділянку необхідно звернутися до територіального органу земельних ресурсів (районного відділу земельних ресурсів) із заявою щодо присвоєння земельній ділянці кадастрового номера. Разом із заявою необхідно подати копію документа, що посвідчує особу (паспорт), копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку та копію ідентифікаційного номера.
Процес привласнення кадастрового номера складається з наступних етапів
  1. Розробка технічної документації
Для цього необхідно укласти договір із землевпоряджувальною організацією на виготовлення технічної документації і створення цифрового обмінного XML- файлу ділянки (файл містить інформацію як про саму ділянку, так і про його власника).
  1. Узгодження технічної документації
Технічна документація передається на узгодження в Держгеокадастр. Держгеокадастр передає XML- файл у відділ / управління земельного кадастру. За наявності зауважень обмінний файл повертається на доопрацювання.
  1. Привласнення кадастрового номера
Якщо до обмінного файлу немає зауважень - ділянці привласнюється кадастровий номер. Держгеокадастр на документації ставить відмітку з вказівкою кадастрового номера, дати його визначення, даних особи, що зробила відмітку і її підпис. Також видається довідка про привласнення кадастрового номера.
  1. Реєстрація прав на земельну ділянку - за бажанням Замовника
Для можливості розпорядження ділянкою (здачі в оренду, продажі) необхідно зареєструвати права на земельну ділянку в Державній реєстраційній службі України по місцезнаходженню ділянки. Якщо Ви укладаєте договір оренди земельної ділянки, то право оренди виникає тільки з моменту проведення реєстрації.
 
Отримання будівельного паспорту індивідуального житлового будинку
Відповідно до ст.27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в першу чергу майбутньому власнику треба отримати будівельний паспорт індивідуального житлового будинку. Пунктом 2.1 Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки ( далі – Порядок) встановлено наступний перелік документів: заява на видачу будівельного паспорта зі згодою замовника на обробку персональних даних (Додаток 1 до Порядку.);
  • засвідчена в установленому порядку копія документа, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою, або договір суперфіцію (мова йде про нотаріально засвідчені копії документів);
  • ескізні наміри забудови (місце розташування будівель та споруд на земельній ділянці, відстані до меж сусідніх земельних ділянок та розташованих на них об’єктів, інженерних мереж і споруд, фасади та плани поверхів об’єктів із зазначенням габаритних розмірів, перелік систем інженерного забезпечення, у тому числі автономного, що плануються до застосування, тощо) Ескіз намірів забудови виконується в довільній формі, тому затверджувати його склад, зміст та порядок розроблення не потрібно (лист Мінрегіону від 30.11.2011 року №7/14-16432);
  • проект будівництва (за наявності). Будь-які вимоги щодо надання проектної документації для виготовлення будпаспорту є безпідставними;
  • засвідчена в установленому порядку згода співвласників земельної ділянки (житлового будинку) на забудову. Зазвичай, вони складаються у довільній формі, а підписи осіб на них засвідчуються нотаріально
Згідно п. 2.4. Порядку: пакет документів для видачі будівельного паспорта або внесення змін до нього повертається уповноваженим органом містобудування та архітектури замовнику з таких підстав:
  • неподання повного пакета документів;
  • невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам територій, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.
Строк надання (виготовлення) будівельного паспорту закріплено в п. 2.1. Порядку: будівельний паспорт надається уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження пакета документів. В більшості випадків пакет документів для отримання будівельного паспорту подається до Центрів надання адміністративних послуг (ЦНАП).
Подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт
Відповідно до частини першої статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", замовник має право виконувати будівельні роботи після: подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Повідомлення подається не пізніше ніж за один календарний день до початку підготовчих робіт через електронну систему здійснення декларативних та дозвільних процедур у будівництві. 19 липня 2018 року Державна архітектурно-будівельна інспекція разом із Державним агентством із питань електронного урядування, Міністерством юстиції України та координатором проектів ОБСЄ в Україні презентували оновлену електронну послугу із подання повідомлення про початок будівельних робіт. Перша в Україні повністю автоматизована е-послуга – без втручання посадової особи – стосується будівництва, здійснюваного на підставі будівельного паспорта. До нього належить зведення індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових та дачних будинків заввишки не більше двох поверхів (площею – не більше за 300 м2). Також – господарських будівель та споруд, зокрема, гаражів, розташованих на присадибних, дачних і садових земельних ділянках. У відповідь протягом 10 днів чекайте лист-повідомлення про те, що дане повідомлення зареєстровано. Після реєстрації повідомлення в ДАБК можна приступати до реальних будівельних робіт. Але - при бажанні облаштування на присадибній ділянці свердловини або каналізаційного септика - краще заздалегідь потурбуватися отриманням письмових (і краще навіть завірених нотаріально) заяв від майбутніх сусідів про відсутність претензій з їхнього боку. Термін дії дозволу-повідомлення на будівництво - до двох років. І якщо за цей період завершити капітальне будівництво (без урахування внутрішніх опоряджувальних робіт) не вдасться, доведеться запрошувати дозвіл заново.
Введення побудованого будинку в експлуатацію і реєстрація права власності на нього
Завершальний етап - введення побудованого будинку в експлуатацію і реєстрація права власності на нього. За правилами статті 32 Закону України №3038-17 «Про регулювання містобудівної діяльності» в редакції від 20.04.2018, збудовані на земельних ділянках одноквартирні житлові будинки віднесені до будівельних об'єктів класу відповідальності СС1. Відповідно до статті 39 Закону України №3038-17 зазначено, що прийом в експлуатацію об'єктів завершеного будівництва класу відповідальності СС1 і об'єктів, побудованих на підставі будівельного паспорта, здійснює місцевий орган Державної будівельно-архітектурної інспекції України (ДАБІ). Для цього фахівці відомства реєструють подану забудовником декларацію про готовність об'єкта до експлуатації. Перед подачею в ДАБІ заяви і декларації про готовність новобудови до експлуатації, забудовник зобов'язаний отримати технічний паспорт об'єкта. Для цього він звертається в місцеве державне чи приватне ліцензоване бюро технічної інвентаризації (БТІ).
Для проведення технічної інвентаризації забудовник подає в БТІ такі документи:
  • заяву - документ складається безпосередньо в організації;
  • паспорт;
  • податковий ідентифікаційний код;
  • свідоцтво про право власності на земельну ділянку;
  • проектну документацію на будинок - якщо вона була розроблена.
Інспектори БТІ досліджують відповідність вимогам проекту і будівельним нормам, обробляють дані і складають технічний паспорт об'єкта. Цей документ включає опис об'єкта, його технічні характеристики і план. Обов'язковий додаток до технічного паспорту - кваліфікаційний сертифікат фахівця, який провів інвентаризацію. Бланк декларації введення в експлуатацію потрібно завантажити на сайті ДАБК. Заповнені екземпляри декларації та комплект супровідних документів забудовник відправляє в ДАБІ.
У комплект документації забудовника повинні входити:
  • два примірники заповненої декларації про готовність об'єкта до введення в експлуатацію;
  • оригінал технічного паспорта об'єкта, виданий БТІ;
  • нотаріально завірена копія документа про право власності або право користуватися земельною ділянкою * договору купівлі-продажу або оренди.
Подати документи в ДАБІ можна:
  • через місцевий центр надання адміністративних послуг;
  • направивши рекомендованим листом з описом вкладень;
  • направивши електронні форми документів, використовуючи електронну систему здійснення дозвільних процедур у будівництві. Ця функція доступна на офіційному сайті ДАБІ в розділі «Електронні адміністративні послуги».
Фахівці ДАБІ розглядають декларацію забудовника протягом 10-ти робочих днів з моменту її подачі. Датою введення будинку в експлуатацію вважається дата реєстрації декларації. Обов'язковий елемент реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації - запис в технічному паспорті об'єкта «введений в експлуатацію». Якщо у будинку раніше не було адреси, забудовник звертається до містобудівного департамент місцевого органу влади з проханням її привласнити. Запит направляють через місцевий центр надання адміністративних послуг. До заяви забудовник докладає такі документи:
  • нотаріально завірену копію права власності або права користування земельною ділянкою;
  • копію паспорта;
  • декларацію про готовність об'єкта до експлуатації;
  • копію геодезичної зйомки ділянки;
  • копію технічного паспорта об'єкта.
Місцеве містобудівне управління розглядає заяву протягом 15-ти днів і якщо схвалює - готує відповідний наказ. Рішення про присвоєння адреси на основі наказу стверджує місцевий орган влади. Запис про присвоєння нової адреси вноситься до реєстру поштових адрес. Заявник отримує витяг з реєстру в паперовій та електронній формі. При підготовці до будівництва, під час очікування всіх виписок і повідомлень, необхідно уточнити в місцевих енергетичних і газових службах можливість і умови підключення до їх мереж. Отримана інформація дасть можливість вірно опрацювати проект робіт і уточнити величину витрат. Фактичне підключення виробляють по завершенню будівництва будинку і після реєстрації Декларації про прийняття об'єкта в експлуатацію. Нарешті, в місцеве відділення Державної реєстраційної служби треба подати заяву, додати до неї копії всіх наявних документів (як на об'єкт, так і особистих) і сплатити мито за реєстрацію. і за надання виписки з реєстру прав власників. Усе. Будинок побудований законно і зареєстрований!
Якщо виникають додаткові запитання, Ви можете звернутися за безоплатною правовою допомогою до відділу “Переяслав-Хмельницьке бюро правової допомоги” Броварського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за адресою: м. Переяслав-Хмельницький, вул. Оболонна, 2-в, тел. (04567) 7-10-03.
 

Як отримати аліменти без звернення до суду (Договір між батьками про сплату аліментів на дитину)

Сімейним кодексом України передбачено, що батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. (ст. 189 СК України).
Договірні відносини батьків щодо сплати аліментів
Сімейним Ккодексом України передбачено такі договірні відносини щодо сплати аліментів:
  1. шлюбний договір (ст. 93 СК України);
  2. договір про сплату аліментів на дитину (ст. 189 СК України).
Різниця між вказаними договорами може стосуватися не їх змісту, а конкретних умов, за яких договори укладаються. Так, якщо договір укладає подружжя, яке за спільною заявою хоче розірвати свій шлюб, то сторони керуються ч. 2 ст.109 СКУ
Якщо мова йде про батьків дитини, які ніколи не перебували у шлюбі, або навпаки, перебувають у шлюбі і не бажають його розривати, то ці особи при укладені договору звертаються до ст. 189 СКУ.
Нарешті, подружжя або особи, які реєструють шлюб, можуть включити положення про сплату аліментів у свій шлюбний договір ст. 93 СКУ.
Форма договору про сплату аліментів на дитину
У відповідності до ч.2 ст. 109 СК України (Розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей) договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.
Батьки мають право визначити не лише розмір, а й строки сплати відповідних періодичних платежів.
Окремі положення договору про сплату аліментів на дитину
Договори про сплату аліментів на дитину можуть встановлювати:
  • виплати аліментів у частці від заробітку (доходу) платника;
  • виплату аліментів у твердій грошовій сумі;
  • про погашення заборгованості за минулий час, тощо.
Щодо розміру і строків виплати аліментів, то це істотні умови договору, які мають бути чітко прописані в договорі. Відсутність однієї з перелічених умов є підставою для визнання договору неукладеним (ст. 638 ЦК).
Засоби забезпечення виконання аліментних зобов’язань
Крім того, у договорі можуть бути встановлені засоби забезпечення виконання зобов’язань, наприклад, сплата неустойки у разі прострочення строку виплати аліментів тощо.
 Зокрема, у ст. 196 СК України визначено, що одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Отже, навіть при відсутність цієї умови у договорів, неустойка може нараховуватися згідно з вимогами законодавства.
Розмір аліментів
Розмір аліментів визначається за домовленістю між батьками,але слід також враховувати положення ч.2 ст. 182 СК України, а саме мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. 
Варто зазначити, що мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Крім того, якщо мова не йде про сплату загальної суми аліментів повністю наперед до досягнення дитиною повноліття (це необхідно, наприклад, якщо батько, який зобов’язаний сплачувати аліменти, виїжджає на постійне місце проживання в країну, з якою в Україні не існує договорів про правову допомогу в сімейних справах), доцільно в договорі вказати про можливість індексації аліментних виплат, в зв’язку з інфляцією та збільшенням прожиткового мінімуму.
Чинним законодавством не встановлено інших критеріїв, тому нотаріус не може вимагати довідку про доходи платника аліментів, хоча така процедура була б корисною, оскільки не завжди один з батьків знає про реальні доходи платника аліментів. Але в нашій країні не завжди і суд здатен встановити реальні доходи громадян, особливо підприємців, доходи яких не знає навіть податкова інспекція.
Перелік документів, для нотаріуса щодо укладення договору
  1. Паспорти сторін або інші документи які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії (ч. 3 ст. 43 ЗУ "Про нотаріат")  ;
  2. Реєстраційні номери облікової картки платника податків;
  3. Свідоцтво про народження дитини.
 
 
 
Ціна
При нотаріальному посвідченні договору про сплату аліментів на дитину державне мито справляється у розмірі 1 % від суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
У разі невиконання умов договору
У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Якщо виникають додаткові запитання, Ви можете звернутися за безоплатною правовою допомогою до відділу “Переяслав-Хмельницьке бюро правової допомоги” Броварського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за адресою: м. Переяслав-Хмельницький, вул. Оболонна, 2-в, тел. (04567) 7-10-03.
 

ДІЯЛЬНІСТЬ АДВОКАТІВ В СИСТЕМІ БВПД

У чому полягає надання безоплатної первинної та вторинної правової допомоги?
Безоплатна первинна правова допомога охоплює такі види правових послуг, як надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім процесуальних), надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.
Вторинна безоплатна правова допомога включає захист від обвинувачення; здійснення представництва інтересів осіб в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складання документів процесуального характеру. 
 Безоплатна первинна правова допомога надається кожній особі, тобто громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, в тому числі біженцям, які перебувають під юрисдикцією України.
Хто може отримати безоплатну вторинну правову допомогу?
Безоплатну вторинну правову допомогу можуть отримати:
- малозабезпечені особи, тобто особи, середньомісячний сукупний дохід сім'ї якої нижчий суми прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, а також інваліди, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі менше двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб;
- діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, безпритульні діти, діти, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї;
- особи, до яких застосовано адміністративне затримання чи адміністративний арешт; підозрювані у вчиненні злочину особи, які затримані органами дізнання та слідства; особи, до яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, та особи, у справах яких відповідно до положень Кримінально-процесуального кодексу України участь захисника є обов’язковою;
- особи, яким законами України вже закріплено право на безоплатну правову допомогу, а саме:
- особи, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (до моменту прийняття рішення про надання статусу біженця та у разі, якщо особа оскаржує рішення щодо статусу біженця);
- ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, особи, які належать до числа жертв нацистських переслідувань (стосовно питань, пов'язаних з їх соціальним захистом);
- особи, щодо яких суд розглядає справу про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи (протягом розгляду справи в суді);
- особи, щодо яких суд розглядає справу про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку (протягом розгляду справи в суді);
- особи, реабілітовані відповідно до законодавства України (стосовно питань, пов'язаних з реабілітацією).
До того ж, право на безоплатну вторинну правову допомогу мають громадяни держав, з якими Україна уклала відповідні міжнародні договори про правову допомогу, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також іноземці та особи без громадянства відповідно до міжнародних договорів, учасником яких є Україна, якщо такі договори зобов'язують держав-учасниць надавати певним категоріям осіб безоплатну правову допомогу. 
 
Відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про безоплатну правову допомогу» з 1 січня 2013 року центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги забезпечують надання вторинної правової допомоги наступним категоріям осіб:
- особам, до яких застосовано адміністративне затримання чи адміністративний арешт;
- підозрюваним у вчиненні злочину особам, які затримані органами дізнання та слідства;
- особам, до яких як запобіжний захід обрано взяття під варту;
- особам, у справах яких відповідно до положень Кримінально-процесуального кодексу України участь захисника є обов’язковою.
Необхідно зазначити, що перелік категорій осіб, які мають право на правові послуги безоплатної вторинної правової допомоги, є вичерпним. Центри не уповноважені розглядати повідомлення про затримання, що надходять від громадян, так само як і безпосередньо надавати безоплатну правову допомогу чи призначати адвокатів для надання такої допомоги у випадках, які не передбачені законодавством. 
Яким чином відбувається повідомлення про необхідність залучення захисника для надання безоплатної вторинної правової допомоги?
Відповідно до Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання осіб, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1363 (у редакції постанови від 19.12.2012 № 1172) негайно після фактичного затримання особи уповноважена службова особа суб'єкта подання інформації, яка здійснила затримання, повідомляє за допомогою телефонного, факсимільного зв'язку, електронної пошти або через комплексну інформаційно-аналітичну систему забезпечення надання безоплатної правової допомоги відповідному центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з урахуванням вимог частини п'ятої статті 5 Закону України «Про міліцію» та статті 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» такі відомості:
- прізвище, ім'я, по батькові та дата народження затриманої особи (якщо вони відомі);
- час та підстави затримання особи;
- точна адреса місця для конфіденційного побачення адвоката із затриманою особою;
- найменування суб'єкта подання інформації, його поштова адреса, номери телефону та адреса електронної пошти;
- прізвище, ім'я, по батькові та посада особи, що передала повідомлення.
Службова особа суб'єкта подання інформації, відповідальна за перебування затриманих, зобов'язана перевірити дотримання вимог цього Порядку та у разі нездійснення повідомлення про затримання - здійснити його самостійно.
Повідомлення про затримання осіб приймаються та обробляються уповноваженою службовою особою центру з надання допомоги цілодобово.
Повідомлення суб'єктів подання інформації, які надходять до центру з надання допомоги, реєструється в системі та/або журналі реєстрації повідомлень в момент його надходження.
Повідомленню присвоюється відповідний реєстраційний номер, який за допомогою телефонного, факсимільного зв'язку, електронної пошти або через систему повідомляється суб'єкту подання інформації.
Протягом години з моменту реєстрації повідомлення про затримання особи уповноважена службова особа центру з надання допомоги в установленому порядку призначає адвоката та видає доручення для підтвердження його повноважень для надання такій особі безоплатної вторинної правової допомоги, копія якого із зазначенням реєстраційного номера повідомлення за допомогою факсимільного зв'язку, електронної пошти або через систему передається суб'єкту подання інформації та реєструється ним.
Уповноважена службова особа центру з надання допомоги негайно перед передачею копії доручення суб'єкту подання інформації повідомляє призначеному адвокатові реквізити виданого доручення, на підставі якого таким адвокатом видається ордер, з яким він прибуває до затриманої особи.
Призначений центром з надання допомоги адвокат повинен прибути протягом години з моменту видання йому доручення, а у виняткових випадках - не пізніше ніж протягом шести годин з моменту видання йому доручення до затриманої особи для надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Відмова затриманої особи від адвоката, призначеного центром з надання допомоги, повинна бути здійснена такою особою в присутності цього адвоката у формі письмової заяви, копія якої надсилається адвокатом до центру з надання допомоги. 

Якщо у Вас виникли питання звертайтеся за безоплатною правовою допомогою до відділу “Переяслав-Хмельницьке бюро правової допомоги” Броварського МЦ з НБВПД за адресою: вул. Оболонна, 2-в, м. Переяслав-Хмельницький. Тел. 7-10-03.